Історія міста Луцьк
Княжий Луцьк, як столиця удільних князів, був великим та багатим. Безумовно його предмістя не сягали, як про це кажуть перекази, аж до сіл Жидичина й Крупи, що віддалені від Луцька на 8—10 кільометрів, але були не менші за теперішні. Сама назва Луцька в літописах „Лучеськ Великий на Стирі" вказує на великі розміри міста. Щодо значення, то був він тоді другим по Володимирі містом на Волині.
Замок луцьких князів, що стояв на місці те перішнього замку Любарта, був, мабуть, досить укріпленим, а в самому місті було багато мурова них будинків. Особливо про велич та багатство княжого Луцька свідчить велика кількість цер ков. Число їх трудно встановити. Перекази ка жуть, що було їх разом з манастирями більше як двадцять. В старих актах маємо згадки про слі дуючі княжі церкви: в замку була катедральна церква св. Івана Богослова, заложена десь в XI або XII столітті; на місці, де тепер протестант ська кірха була мурована церква св. Катерини з Х віку, біля якої в Стирі хрещено Луччан за Володимира Великого. Біля сучасної вязниці була церква св. Димитрія, заснована кн. Мстиславом Мономаховичем перед 1132 роком. Недалеко По кровської церкви збудовано в XII столітті церкву св. Миколи, патрона міста Луцька. Біля неї сто яла церква св. Якова. Недалеко теперішньої ка толицької курії красувалася церква св. Трійці. На місці братської церкви були церкви св. Лазаря з шпиталем і св. Духа.
Багато також церков за княжої доби стояло від теперішнього собору до Василіянського мосту. В першій пол. XIII віку десь коло прав. собору кн. Василько Романович заложив мужеський манастир з церквою св. Василія. Між вул. 3 мая і міським садом стояла церква Воскресення. Там, де міститься Українська Гімназія на так званій колись .Святій Горі" в початках XII віку Мстислав Мономахович заложив Пречистенськин жіночий манастир. На місці, де тепер „Іверська Каплиця", було дві церкви—св. Михайла й Рождества Божої Матері. На горці, де стоїть тепер Пятницька каплиця, була церква св. Параскеви (Пятницька). Крім того були ше тоді в Луцьку церкви: св. Днастасія,Преображенська й інші, що їх місце тепер трудно віднайти через брак відповідніх даних. На жаль, крім переказів та історичних звісток, не збереглося від княжого Луцька нічого. Спричинилися до цього пожежі, напади чужинців, а особливо наша байдужість та політика пізніших володарів Луцька, які свідомо стирали з лиця землі сліди давно минулих часів.
IIПерехід Луцька під владу литовських князів. Любарт і його боротьба з Польщею. Витовт. Зїзд монархів у Луцьку. Свитригайло—останній князь Луцька. Упадок Луцька після смерти Свитригайла.
Після смерти останнього князя Луцька з українського роду, бачимо це місто в руках литовського князя Любарта, що прийняв православну віру, і як думають, був одружений з донькою кн. Льва.
Луцьк — столиця кн. Любарта і тим самим Волині—тепер цілковито відсуває Володимир на другий плян. Кн. Любарт розбудовує місто і, передбачуючи важку боротьбу з Польщею за володіння цією землею, будує тут в пол. XIV віку сильний замок, що частинко зберігся до наших днів. Вже від самого моменгу заложення луцький замок грає величезну ролю. В 1349 році Казимир, король польський, по занятті Галичини прибуває на Волинь та несподіваним нападом П займає. Один тільки Луцьк, завдяки укріпленому замкові, ие піддався; навпаки, звідси наступного року кн. Любарт починає протинаступ, наслідком якого Волинь знову опинилася під його владою.
Боротьба Казимира з Любартом продовжувалася зо змінним щастям аж до самої смерти цього короля. В 1366 році Любарт дійшов із своїм військом до Люблина, зібрав велику здобуч та вернувся з нею в Луцьк. Для українського населення Волині цей князь не був чужинцем. Податливий для української культури Любарт вповні пристосувався до волинських обставин, звязав свої ідеї з ідеями й змаганнями українського населення Волині та ціле життя боронив прав цього краю. Тому на Волині дивилися на нього, як на свого князя, й підтримували його, як підтримували своїх князів з династії Ігоря, Мстислава або Романа. Любарт вмер коло 1384 року, а ного місце заступив син його Федір, якого в 1387 році на підставі польсько-литовської унії король Ягайло усунув з Волині, даючи її згодом Витовтові вел. князеві литовському. Луцьк за Витовта (1388-1430) був другою Після Вильна столицею Литви. Витовт добудовує замок Любарта та опікується містом, яке завдячує йому цілий ряд будівель. Цей князь спроваджує до Луцька жидів, караїмів і татарів та надає їм широкі права. Спеціяльною опікою оточує Витовт, як неофіт—католик, католицьку церкву. Разом з Ягайлом фундує в Луцьку манастир о.о. Домініканів, католицьку катедру св. Трійці й в 1428 р. переносить католицьку єпископську катедру з Володимира до Луцька. Щоправда, Витовт також не забуває про українське населення і будує церкви, а в 1427 році випрошує в Ягайла грамоту, що нею він зобовязався берегти прав місцевого православного населення. Пізніше (1432) Ягайло надів Луцьку магдебурські права. Ціле своє життя Витовт змагав до розірвання польське —литовської унії. Ця боротьба набірала різних форм і виникла знову на знаменитому зїзді монархів у Луцьку — найбільшому тоді дипльоматичному зїзді в Европі, що почався в січні 1429 року й тривав сім тижнів. Присутні були на нім німецький цісар Жигимонт, король Яг«й-ло й Витовт з своїми панами, Василь кн. московський, представники хрестоносців, Ерик король данський, посли від Івана Палеолога, хани перекопський, татарський й інші. Назустріч цісареві вийшов Витовт аж за Забороль, Ягайло зустрів його на Омелянику, звідти відпровадило його духовенство до замку. Всі передмістя Луцька були заняті гостями, що в дійсности більше бавилися, як радили. Наради в пруській, гуситській та волоській справі не дали майже жадних наслідків. Дещо більше зроблено в справі коронації Витовта на литовського короля, бо, не зважаючи на протести польських панів, Ягайло під впливом Жигимонта погодився на цю коронацію, але несподівана смерть Витовта в 1430 р. перекреслила пляни литовських самостійників.