Історія міста Луцьк
Початки міста Луцька. Луцьк під владою українських князів. Удільні князі Луцька. Татарська навала. Загальний стан міста за княжої доби.
На Волині над рікою Стиром розкинулось славне своїм минулим місто Луцьк. Про те, звідки воно одержало свою назву, є багато здогадів і переказів. Одні твердять, що Луцьк заложив якийсь Лука; інші назву Луцьк виводять від ріки Стира, що біля міста закреслює лук, — але найправдоподобнішим, здається, буде походження її від слов’янського племені Лучан, що колись замешкували цю околицю. За княжих часів Луцьк називали Лучськ або Лучеськ і щойно за литовських часів назва його одержала теперішню свою форму.
Початки Луцька губляться в далекій темряві віків. З огляду на природне захисне положення місцевости, яку оточували багна й ліси, людська оселя була тут вже дуже давно, про що свідчать чисельні нахідки в Луцьку доісторичних річей. Лежучи на торговельному шляху зо сходу на захід, Луцьк вже на світанку історичних часів виростає з невеликого прасловянського городища в досить велике місто. На існування Луцька в половині Х віку вказує назва Лучан у візантійській хрониці Констянтина Порфірорідного. Польський історик з XV віку Длугош каже, що в 1000 р. Володимир Великий заложив у Луцьку замок. На сторінках наших літописів вперше виступає Луцьк у 1085 р., коли то Ярополк, князь во лодимиро-волинський, воюючи з Всеволодом київ ським, втік до Польщи, залишаючи свою родину в Луцьку. Князь Всеволод післав до Луцька Во лодимира Мономаха, що заняв це місто й захопив тут Ярополкову жінку, військо та все його майно. Луцьк у цьому часі ще не мав своїх власних кня зів, а підлягав володимирським князям або разом з цілою Волиню належав до Київського князів ства. Першим удільним князем у Луцьку був Да вид Святославович (в чернецтві Микола Свя тоша). Одначе недовго він княжив у свойому уділі. В 1097 р. між ним і Давидом Ігоровичем, кн. во лодимирським, дійшло до зудару й кн. Давид Ігорович при помочі Половців позбавив Давида Святославовича його Луцького уділу. Від того часу про Луцьк не чуємо майже пів століття. Щойно в 1149 р. Луцьк знову виступає на сторінках історії. Велася тоді війна між князями київським і суздальським. Князь Юрій Суздальський хвилево переміг, позбавив кн. Ізяслява Мсти славича великокняжого столу в Києві й за де який час рушив на Волинь. Головним завданням він поставив собі тут—здобуття Луцька. Шести тижнева облога цього міста не пішла Юрієві доб ре. Луччани під проводом Ізяславового брата Володимира боронилися дуже хоробро. На вороже військо сипалися з міських мурів хмари стріл і каміння. В однім бої малощо не згинув син Юрія— Андрій. Оточений зо всіх сторін Луччанами, він врятувався лише завдяки свому коневі, що відніс його від юрби й сам, дуже сильно поранений, впав мертвим. Кн. Андрій поховав його з честю над Стиром. Хоча Луччани оборонили своє місто від суз дальських орд, одначе кн. Юрій не залишає дум ки про його здобуття. В 1154 році, коли княжив у Луцьку Мстислав Ізяславич, батько Романа Великого, за намовою Юрія облягають Луцьк князі Ярослав Галицький й Володимир Володимир - ський. В часі облоги кн. Мстислав втік на чужи ну шукати помочі й оборону цього міста дору чив свому братові Ярославові, що гідно виконав наложене на нього завдання. Кн. Мстислав, тому що наступного року ст«в володимирським князем, залишив Луцьк надалі в руках Ярослава Ізяславовича. Луцьк за цього князя (1155-1180) дуже розрісся та збагатів. Кн. Ярослав був першим удільним князем Луцька, що княжив у ньому довго й тому особ ливо звертав увагу на культурно-релігійне жит тя свого уділу—будував церкви й закладав шко ли. Село Ярославнчі (лубенського пов.) вважають за його літню резиденцію. По смерти Ярослава (1180) луцьке князівство було поділене на чотири частини: кн. Всеволод дістав Луцьк, Інгвар—До рогобуж, Мстислав Німий—Пересопницю і Ізяслав мабуть, Шумськ. Про кн. Всеволода знаємо тільки те, що в 1183 р. він брав участь в поході українських кня зів на Половців. Його наступником в Луцьку був кн. Інгвар, а після нього Мстислав Німий, який вмираючи (1225) віддав свого сина Івана й свою землю лід опіку кн. Данила Галицького.По смерти кн. Івана (1227) Луцьк захопив кн. Ярослав Інгваревич, але він княжив у ньому недовго. Того-ж таки року, як каже літописець .сідяще же Ярославу в Лоучьску іха Данило в Жидичин кланятися і молитися св. Николї"... В Жядичині кн. Данило Галицький зустрівся з луцькими боярами, що були незадоволені з кн. Ярослава й просили Данила взяти Луцьк під свою владу. Тоді кн. Данило, зібравши дружину в Володимирі, прибув під Луцьк, що гостинно відчинив йому свої ворота, і прилучив його до земель свого брата Василька Володимирського. Від того моменту Луцьк аж до 1271 року не має своїх князів. В часі татарської навали в 1240-41 р.р. ціла Україна зазнала сумної долі, що не минула також і Луцьк. Що сталося тоді з Луцьком, не знаємо; зберіглися лише описи пізніших нападів на нього татарів. Взнмі 1259 року один з татарських ватажків Куремса облягав Луцьк, який, як каже лістопис, був „не утвержені і не уряжені" і тільки захисне положення міста рятує його. Збіглося тоді до Луцька дуже багато околичних мешканців. Розлив ріки робив його неприступним, але Куремса намагався таки здобути місто. Перескоджуе цьому сама природа: сильна буря ламає прилади до кидання каміння на місто, і Куремса змушений вертатися в степи. Два роки пізніше приходить на Волинь з великою силою новий татарський ватажок Бурундай та наказує Василькові знищити кілька замків, у тому числі й луцькій; Василько це домагання виконав. Князь Василько Володимирський перед самою смертю (1271) віддає луцьку волость кн. Мстиславові, синові Данила Галицького. Земля, що підлягала йому, була дуже обширна. Кн. Мстислав Данилович володіє Луцьком, Дубном, Берестям, Белзом і іншими містами. В 1288 р. прибуває до Луцька просити помочі один з польських князів Конрад і застає кн. Мстислава „в нікоєм місті іменем Гаї", (тепер передмістя Луцька—Двірець). Як оповідає літописець, було це дуже гарне місце „устроєно розличними хороми" і мало церкву «предивно красотою сияющу". З оповідання галицько-волинського літопису (під 1288 р.) про жертви Володимира Васильковича, кн. володимирського, різним церквам, довідуємося про існування в Луцьку епископії. Заложена вона була правдоподібно давніше, можливо навіть ще за Ярослава Луцького або його синів; катедральною церквою була церква св. Івана Богослова в замку. Після смерти Володимира Васильковича (1289) володимирський стіл заняв Мстислав Луцький. Луцьк довший час знову не мав своїх князів. Щойно після смерти Юрія І Львовича кн. володимирського в 1308 р. луцьку волость дістав молодший його син Лев, що вмер біля 1323 року й був останнім князем Луцька з українського роду.