Проблеми козацтва в українській історіографії

Питання й розвитку українського козацтва цього історичного феномену – тривалий час перебувало в центрі дослідницьких інтересів багатьох поколінь вітчизняних істориків.Редакція журналу “Український історичний журнал“ запросила у 1990р. істориків.На запрошення відгукнулися : В.О.Щербак, В.А.Смолій, В.С.Степанков, М.Ф.Котляр, Ю.А.Мицик, Л.Р.Дашкевич, В.О.Замлинський, О.І.Путро.

М.В.Котляр: ”Ф.І.Успенський та деякі інші вчені минулого вже порівнювали бродників з козаками виходячи з зовнішньої подібності їхнього способу життя , манери воювати тощо . Гадаю, між ними існує більш глибокий, а саме генетичний зв’язок .Масові втечі від феодалів селян і міської бідноти були постійним джерелом поповнення поселеннь і загонів бродників в. Такою на мій погляд , є передісторія козацтва.

В.О.Щербак. Термін “козак”- тюркського походження , він запозичений українцями від південних сусідів татар. Протягом другої половини ХVІст. Формування козацтва відбувалося за рахунок різних соціальних груп і категорій населення .Воно було зумовлено насамперед трудовою колонізацією південно степових просторів, необхідністю оборони від татарсько-турецької агресії та протидією українського народу соціальному й національному визиску.

III

Громада чи Держава?Січ Запоріжська аномального походження з точки зору теорії про те , що держава виростає з родоплемінного ладу , після появи сім’ї, суспільного поділу праці, приватної власності і класового розшарування населення.Зачинали Січ безсімейні одиноки котрі самовільно селились у “пустих місцях і диких полях” куди не сягало влада оточуючих держав.Запоріжжя несло в собі риси добровільно згуртованої громади заснованої на спільності людей із схожими життєвими установами і владної суспільної структури, що базувалася на звичаєвому законі.Важливо, що запорозька громада об’єдналася не силою державної влади,а стихійним потягом близьких за духом людей, хоч і не без прагматичногоінтересу для них.На Запоріжжі добровільне товариство замінювало державну форму насильницького громадянства. Ціриси виділяли Запоріжську Січ з міжнародного оточення та надавали їй неповторного іміджу.

Висновок про державний або недержавний характер Запо¬розької Січі можна зробити з огляду на традиційні ознаки кла¬сичної державності.

Природно і просто, здавалося б, шукати пояснення вже в самій назві "Запорозька Січ". Адже назви явищ, хоч і не за¬вжди, вказують на притаманні їм властивості. 1 зразу бачимо, що в імені Запорозької Січі етимологічне нема нічого "держав¬ного". Так можна назвати будь-яку місцевість, населений пункт і ін. Січ випадає з правила іменування країн за наці¬ональною ознакою (Україна, Росія, Англія, Китай і т.д.). Це результат похідного характеру запорозької держави, як такої, що виникла шляхом колонізації незайнятих земель. Подібну історичну долю та назви, що не мають нічого спільного з пев¬ною національністю, повторили республіки американського кон¬тиненту. Там дав назву державам не переважаючий племінний чи етнічний склад населення, а навпаки, — за назвами країн іменуються їхні й народи (канадці, мексиканці, перуанці і т.п.).

Отже, лінгвістична й етнографічна ознаки ще не розкривають природи Запорозької Січі, У принципі козакування виникло не на етнічній, а на ендемічній (властивій даній місцевості) та мо¬рально-психологічній основі. Суспільні прошарки з людей, по¬дібних козакам, існували і в інших слов'янських народів, а та¬кож у татарів. У літописі Григорія Граб'янки (?-1737) заува¬жено, що Січ не мала певної національної приналежності. Українсько-православний субетнос Запорожжя склався під впливом конкретних географічних та політико-релігійних об¬ставин, які перетворили запорожців у соціально-етнічну групу всередині українського народу. Згодом, після переселення за¬порожців на Кубань, кубанці стали етнічними українцями се-ред росіиського народу.

Суттєве заперечення щодо державності Січі — відсутність окремого січового індігенату (підданства). Не кажучи вже про тимчасові передислокації Січі в межі Кримського ханства й Туреччини, запорожці де-юре були підданими польського ко¬роля, пізніше — громадянами Гетьманщини. Але де-факто За¬порожжя до кінця зберігало свій автономний суверенітет. Ре¬альність останнього підтверджується існуванням митного кор¬дону між Гетьманщиною та Вольностями запорозьких козаків. Торгівля гетьманських полків із Запорожжям, як і з Кримом, вважалася контрабандою. Щоправда, цей момент не знімає до кінця питання про юридичну природу відносин між Росією, Гетьманщиною і Запорожжям після 1654 року.

Попри незаперечні прикмети запорозьку державність все ж треба сприймати з обмежувальними застереженнями. Повного завершеного розвитку січова держава ніколи не мала. Не бу-ло на Запорожжі повнокровної економіки й фінансової систе¬ми, господарської інфраструктури, власних грошей. Свої скар-би запорожці переховували в землі. Не було міст, взагалі кам'яних споруд, усе це було б знесене, знищене при першому ж татарському наїзді. Навіть у часи найвищого розвитку на-селення Запорожжя ледве перевищувало сто тисяч чоловік. З цього погляду Січ нагадувала сучасні їй західноєвропейські держави-комуни та міста-держави (італійські республіки, ган¬зейські міста). Від них Запорожжя відрізнялось, щоправда, не¬зрівнянно більшою територією.