КОЛІЇВЩИНА

У травні-червні від головних сил повстанської армії відоокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних районах Правобережжя. Загін Микити Швачки і Андрія Журби здобув Фастів і, спираючись на цю свою резиденцію, визволив значну частину Київщину.У районі Канева, Черкас, Медведівки, Крилова діяли повстанці, очолювані Семеном Неживим. Загін Павла Тарана визволив Тетіїв, Володарку і навколошні села. Гайдамаки, якими керував Іван Бондаренко, вели боротьбу на півночі Київщини.На Поділлі та Волині діяли загони Сави Позіхайла, Максима Максимова, Микити Москаля та інші. На Брацлавщину вступив загін під командуванням Василя Шила. Він одержав від Залязника завдання розташуватися поблизу турецьких володінь і не допустити татар на допомогу конфедератам. Сутички повстанців із татарськими загонами біля Балти, Голти, Паліевого озера призвели до загострення відносин Туреччини з Росією. У цілому в червні-липні 1768 р. на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких загонів, що контролювали значну теріторію.

Коліївщина викликала неабиякий страх у феодалів і правлячих кіл не тільки шляхетськой Польщі, а й сусідніх країн, де за прикладом українських селян народні маси стали підійматися на бородьбу. В особливому занепокоєнні перебуває царський уряд, невдоволений посиленням антифеодального руху на всіх українських землях, участю у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів.Російський уряд спочатку підтримував гайдамацький рух, для того, щоб ослабити сили Польщі, але потім, побачивши, що до нього приєднуються широкі народні маси, почав виступати проти гайдамаків.Тим баче коли гайдамаки спалили місто Балту це визвало ускладнення стосунків с турецьким султаном, кримським ханом. Доля Коліївщини була вирішана. Генерал Кречетник, який командував російськими загонами, отримар наказ від Екатерини 2 наказ негайно придушити повстання.Російські війська за наказом приступили до карательних акцій над гайдамаками. Російські офіцери скористались тим, що повстанці вважали російське військо своєм союзником, по-зраднецькому захопили їхніх ватажків Залізняка і Гонту запросивши їх на банкет.І вони прийшли нічого не підозрюючи і були заарештовані. Далі російськи війська кинулися на гайдамацький табір. В кінці липня 1768 року повстанці без своїх ватажків потерпіли поразку.

Протягом липня-серпня 1768 року була розгромлена більшість повстанських загонів. Польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні режим кривавого терору. Каральні команди вішали гайдамаків, відтинали їм голови, садовили на палі. Свідки повідомляли, що страта відбувалась над глибокою ямою, засуджених клали на колоду, рубали голову і кидали в яму. Після припинення вбивств кожного десятого повсталого "значкували"-відрубували праву руку і ліву ногу, або навпаки. Судилище в Кодні продовжувалось до 1772 року, а потім було перенесено до містечка Троянів на Житомирщині, а згодом в місто Тетіїв. Довго пам'ятав український народ "Коднянські події, навіть склалося прокляття: "Бодай тебе свята Кодня не минула".

Гонта був переданий до рук польськоі влади, а Залізняка разом з 250 полоненими гайдамаками був приговорений до смертного вироку, але в останню мить за таемним приказом вирок змінили на довічну зіслання до Сибіру. 3 нечувалою жорстокістю польсько-шляхетський уряд розправився з Гонтою. Він був страчений в його рідному селі Серби Могилів-Подільського району Вінницької області після жорстоких тортур. Решту учасникі повстання, яких не стратили заслали до Сибіру. Польська військово-судова комісія засідала спочатку в містечку, щодня, де було знищено близько трьох тисяч, чоловік. Та жахлива розправа над повстанцями не спинила боротьби народу. Зворушення селян тривали. На початку 80-х років ХvІІІ ст. з новою силою розгорнулась боротьба народних мас Правобережної України проти польсько-щляхетського гніту.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Народно-визвольне повстання 1768 року потрясло польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її возз’єднання з Лівобережжям у складу Росії. Воно надовго збереглося у народній пам’яті й відіграло велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращіх своїх творів- поему “Гайдамаки”.

Різноманітних форм набирала антифеодальна бородьба й на західноукраїнських землях. Селянство і міська біднота Закарпаття активно боролися проти феодально-кріпосницького гноблення та іноземного поневолення під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. Селянськи маси Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття відмовлялись відробляти панщину і сплачувати податки, захоплювали панські землі, майно тощо, вдавалися до фіхачних розправ над гнобителями та збройних виступів. Слід відзначити повстання с. Мшанці Теребовлянського Руського воєводства (1717 р.), Долинського староства (1740 р.), сіл Обертин (1744 р.) і Космач (1749 р.) на Прикарпатті, сіл Хащів і Вовче (60-і роки) на Самбірщині, Східної Галичини (1769 р.) та багатьох інших.

Українська історія зазнае ще багато народних посвстанн, що свідчить про непідкорність українського народу.