КОЛІЇВЩИНА

ПЛАН

1.Вступ

2.Гайдамацький рух

3.Коліївщина

4.Заключна частина

ВСТУП

Антифеодальна бородьба народних мас на Правобережній Україні зумовлювалася не тільки жорстоким феодально-кріпосницьким гнобленням, а й національно-релігійним утисками з боку шляхетської Польші.Трудящі боролися не тількі проти феодальної експлуатації, а й за своє національне визволення, возз’єднання всіх українських земель.

Відомі українські історики В.Антонович і Я. Шульгін, спираючись на документальну основу, довели що гайдамаччина - це стихійний протест народних мас проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту.

Найбільші гайдамацькі повстання відбулися в 1732-1734, 1750 та 1768 роках. Широкий відгук повстання гайдамаків знайшла і на території сучасної Житомирщини. Так, у січні 1734 - року гайдамацький загін діяв під Бердичевом. Тоді ж селяни села Котельні разом з загоном гайдамаків зруйншали панський маєток, а населення містечка Чуднова підтримало боротьбу гайдамацького загону Г.Клобуцького. Документи свідчать, що гайдамацькі загони в 1750 році діяли практично по всій території Волині. Багато сіл і містечок Житомирського повіту та околиці Любара були охоплені гайдамацьким рухом. 9 червня повстанці в кількості 120 чоловік напали на Бердичів і розправились з шляхтою. Гайдамаки, спільно з селянами, нападали на шляхтичів і католицьких священників, знищували документи. Велику підтримку, вони знайшли серед селян та міщан Житомирщини. Вершиною гайдамацького руху стало повстання 1768 року відоме в історії під назвою Коліївщина, яке очолили М.Залізняк і І.Гонта.

ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ

У XVШ ст. На Правобережжі зародився соціальний рух , який увійшов в історію під назвою "гайдамаччина". В словниках відсутнє єдине визначення цього поняття, в одних гайдамаки -це учасники селянського повстання в ХVІІІ ст.,.в других - учасники національно-визвольних рухів на Правобережній Україні, в інших - запозичене з тюрських мов слово "гайде" що означає турбувати, гнати, тобто переслідувати, тікати...

Народні маси , у свідомості яких ще жили традиції козацької волі , не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини , а до “панів” залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв , а й унітарське духовенство. Гайдамацький рух об’єднав у своїх рядах незаможних селян втікачів , найманих робітників з гарулень , млинів , фільварків , міщан , дрібну шляхту й нижче духовенство , але підтримували його найширші верстви українського населення.

Переважно гайдамаки діяли невеликими загонами , застосовуючи тактику партизанської боротьби , стрімкі й несподіванні рейди у запорізьких степах , куди не сягала рука польских магнатів , та й чимало запорожців нелегально діяли у гайдамацьких зонах. Підтримку надавала й частина православного духовенства, яке вбачило в гайдамаках месників за кривди православної церкви і борців проти унії.Польська влада , не маючи достатньої кількості регулярного війська в Україні , зверталася по допомогу проти гайдамаків до Росії , застосовувала репресії проти запоріжців , коли ті приїздили на Правобережжя; часом польські команди , переслідуючи гайдамаків , заходили на запорізькі землі й руйнували села й зимівники.Все це загострювало взаемну ворожість.

Гайдамаки , які спочатку викликали у правобережної шляхти тількі легке разратування , поступово перетворилися на головну загрозу для неї.Однією з причин зростання їхньої численності було закінчення 15-20 річного терміну звільнення селяз від повинностей.Після стількох років свободи багато селян не бажали миритися з раптовим закріпаченням і приєднувалися до гайдамаків.Польська армія не була великою перешкодою для втікачів.Через небажання шляхти фінансувати її військові сили Речі Посполитої зменьшилися до 18 тис. чоловік. Із них 4 тис. закріплювалися за Правобережною Україною , чого було замало , аби утримати порядок.Але чи не найвирішальним чинником, що сприяв зростанню гайдаччини , було сусідство із Запорозькою Січчю , з якої надходили постачання, людське поповнення і – що найважливіше – досвічені ватажки.Особливу небезпеку гайдамаки для шляхти являли тоді, коли поляки втягнулися в міжнародні конфлікти й кризи.Так, у 1734 р. коли росіянами й двома польськими фракціями точилася бородьба навколо обрання нового короля Польщі, сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів.Верлан зібрав близько тисячи гайдамаків і селян у сформуванні на взірець козацьких загони і розпочав великий грабіжнецький похід Брацлавщиною та Галичиною.Врешті польське військо змусило його втекти до Молдавії.Підбадьорені успіхами Верлана, стали виникати інші гайдамацькі ватаги, які намагалися перевершити його.Польська шляхта, проте, відповідала ударом на удар.Вона підкупом схилила знаного гайдацького ватажка запорожця Саву Чалого до того, щоб він виловлював власних співвітчизників.Протягом кількоз років удавалося Чалому виконувати це завдання, доки на Різдво 1741 р. його не вбили запорожці. У 1750 р. гайдамацькі заворушення знову значно посилилися. В самій лише Брацлавщині було поплюндровано 27 міст і 111 сіл.Тільки завдяки новим військовим підкріплення удалося придушити гайдамацький рух.