Українські учительські товариства

Другий напрямок роботи складала видавнича діяльність вчительських організацій. Чи не найважливішу увагу педагогічні організації приділили своїм періодичним органам, де вони не тільки інформували читачів про свою діяльність, але й привертали увагу громадськості до проблем українського шкільництва. Журнали, що було видано для дітей ставили собі за мету розширити їхні знання про навколишній світ, познайомити молодь з найкращими надбаннями української культури. Так само необхідними були: методична література для вчителів, підручники, книжки науково-популярного змісту як для дітей, так для дорослих. Така література, видана українською мовою була важливою для українського шкільництва, оскільки дозволяла зробити ефективним навчальний процес. Педагогічними товариствами проводилася значна робота в тому напрямку, аби всі видані ними книги відповідали вимогам тодішньої школи і мали високий художній, науковий та естетичний рівень. Було зроблено немало, щоб книги та періодика видані педагогічними товариствами знайшли своїх читачів. Певну роль в цій роботі відіграло створення бібліотек вчительськими товариствами.

Третім важливим напрямком роботи педагогічних об’єднань стала боротьба за поліпшення матеріального становища вчителів. Діяльність спрямована на забезпечення собі та своїм сім’ям гідного життєвого рівня тривала досить довго і принесла конкретні результати не відразу. Головна причина такого стану речей полягала в тому, що фінансове становище як Галичини так і Буковини було досить складними. Але педагоги в своїх діях проявили рішучість і змусили політиків різного рівня рахуватися зі своїми потребами. Події Першої світової війни не дозволили педагогам Галичини в повній мірі скористатися плодами цієї боротьби. Буковинські педагоги були в кращому становищі, оскільки вже в 1909 р. одержали закон про врегулювання вчительської платні, який задовольняв переважну більшість педагогів краю і суттєво покращував матеріальне становище освітян. Дуже важливим позитивним явищем, що супроводжувало боротьбу вчителів за економічні права стало об’єднання педагогів, що представляли різні національності та товариств навколо своїх фахових проблем. У великій мірі саме тому ця боротьба виявилася вдалою.

Діяльність спрямована на захист та реалізацію політичних прав учителів склала четвертий напрямок роботи педагогічних організацій. Вагомим результатом роботи було те, що поступово вчительство стало вагомою суспільною силою з якою рахувалися як окремі політики так і серйозні політичні партії, які мали вагомий вплив на ситуацію в державі. Вчителі як освідчена і національно свідома частина української громадськості під час виборчих компаній проявили активну політичну позицію відстоюючи інтереси всього українського народу. Їхня пропагандична робота серед сільського населення позитивно впливала на суспільну свідомість цієї частини лекторату. Така діяльність освітян чітко спрямовувалася відповідними керівними органами вчительських організацій. Педагоги, що представляли учительські товариства зуміли реалізувати і своє пасивне виборче право. Представники від буковинських освітян приймали участь у роботі Австрійського парламенту та Буковинського сейму. Педагоги Галичини в передвоєнний період тільки вели підготовчі дії аби одержати депутатські мандати і представники від цих учительських товариств не брали участі в роботі законодавчих органів. Також педагогам Галичини не вдалося в такій мірі захистити свої політичні права від посягань влади на них, як це було зроблено в Буковині.

Діяльність вчительських товариств в Галичині та на Буковині мала як багато спільних ознак так і відмінностей, причина яких в першу чергу полягала в розстановці політичних сил в цих короних краях Австро-Угорщини. В Галичині та Буковині діяли окремі товариства, що займалися проблемами початкової школи, захистом фахових проблем народних вчителів, а також розвитком українського середнього шкільництва. Незважаючи на те, що основні документи (статути) товариств, що працювали на однаковому поприщі в Галичині та Буковині були дуже подібними, інколи навіть деякі їхні положення співпадали, діяльність їхня однаковою не була.Педагогічні товариства Галичини працювали в умовах гострої конфронтації в краї, яка була між польською владою і українським населенням і тому їхня робота набрала більш інтенсивного характеру. Дуже часто учительські організації змушені були власними силами створювати навчальні заклади різного типу, видавати підручники і книги рідною мовою так як конкретних кроків і у цьому плані від представників державної влади не було (її як правило уособлювали особи польської національності) добитися було важко. Довготривала боротьба за поліпшення матеріального становища педагогів учительськими товариствами, а також відсутність їхніх представників у законодавчих органах яскраво демонструвала це. Саме тому керівним органам вчительських організацій в Галичині вдалося залучити до своїх рядів більшу кількість педагогів, вони працювали в них набагато активніше і взагалі розмах діяльності товариств тут був ширший. В першу чергу це можна пояснити тим, що державна влада в Галичині не проявила належної турботи про розвиток української освіти, проте, незважаючи на широкомасштабну діяльність педагогічних організацій краю, незаперечним є той факт, що загальний рівень української початкової та середньої освіти тут залишився набагато нижчий протягом всього досліджуваного періоду, ніж на Буковині.

Діяльність українських учительських товариств Буковини проходила в дещо інших умовах. В краї були кращі можливості для того, щоб скористатися демократичними положеннями австрійської конституції для представників різних національностей, що мешкали на Буковині. Тому українські педагогічні об’єднання зверталися до органів державної влади з приводу проблем, що стояли перед шкільництвом краю і дуже часто така співпраця приносила конкретні результати. Завдяки активній позиції вчительських товариств вдалося суттєво збільшити кількість початкових, отримати край необхідні середні навчальні заклади та вирішити ряд інших важливих проблем. Так само як і в Галичині буковинські товариства займалися відкриттям власних навчальних закладів, а також видавничою діяльністю. Проте робота в цьому напрямку була не надто активною, оскільки реальний стан українського шкільництва не настільки гостро потребував її, як це було у сусідній Галичині. Політика компромісів та поступок з боку крайової влади яскраво проявилася в той час, коли йшла боротьба за підвищення вчительської платні, а також вирішували інші важливі питання. Отже, меншу чисельність та активність вчительських товариств Буковини можна пояснити як меншою кількістю педагогів в краї ніж у Галичині, так і рівнем розвитку освіти, яка вимагала меншої уваги з боку громадських об’єднань.