Українські учительські товариства

Українські учительські товариства, що діяли в кінці ХІХ – на початку ХХ століття в Галичині та Буковині зіграли неабияку роль у національному відродженні українців тих коронних крать держави, де вони жили, а також сприяли згуртуванню педагогів задля вирішення найважливіших фахових питань, які стали серед освітянами того часу. Завдяки їхній діяльності вдалося створити розгалужену мережу українських навчальних закладів, видати немало періодичних видань та книг, вирішити значну частину матеріальних та правових проблем педагогів, підняти політичну свідомість освітян.

Розвиток шкільництва в Австро-Угорщині мав важливе значення для українців держави, адже саме від нього залежало чи вдасться їм зберегти власні традиції, мову та збільшити число національної інтелігенції. Загалом держава не приділяла належної уваги розвитку української освіти. Чимало дітей були позбавлені одного із своїх найважливіших прав – здобути освіту рідною мовою. Діяльність і динаміка зростання чисельності українських початкових та середніх шкіл, учительських семінарій не додавали оптимізму та надії на те, що держава зробить необхідні кроки на шляху вирішення наболілої проблеми. Складні умови праці педагогів, рівень їхньої професійної підготовки, погане матеріальне забезпечення, відсутність авторитету у політичних колах суспільства поглиблювали незавидний стан усієї системи освіти держави, а особливо української, яка розвивалася в умовах бездержавності. Основний закон держави та ряд загальнодержавних правових документів, прийняті в 60-х роках ХІХ ст., були важливою передумовою для вирішення освітніх питань. Проте певна декларативність та відсутність механізму введення в дію цих законодавчих актів вимагали від громадян держави проявити наполегливість у забезпеченні собі права на повноцінну освіту. Саме це зумовило провідних діячів українського національному руху створити професійні вчительські об’єднання, які б стали на захист української школи та її педагогів. Велика кількість невирішених проблем, що стояли перед українськими освітянами краю зумовили широкий простір для діяльності вчительських товариств.

Стати на захист українського шкільництва і ефективно виконувати це складне завдання могли тільки по-справжньому сильні та згуртовані об’єднання вчителів. Тому було створено правові документи, які чітко регламентувала діяльність, як центральних органів вчительських організацій так і їхніх філій, що дозволяло залучити до роботи вчителів у найвіддаленіших куточках Галичини та Буковини, а також інших інституцій, які були створені при товариствах, аби урізноманітнювати їхню роботу. Загалом зібрання всіх учасників вчительських організацій чи їхніх представників, членів філій, а також масові заходи неформального характеру (відзначення ювілею створення того чи іншого товариства, вшанування визначених осіб української історії та інші), співпраця із іншими організаціями та політичними партіями Австро-Угорщини допомогли знайти єдині шляхи для вирішення наболілих проблем, підвищити загальнокультурний професійний рівень педагогів, посприяти зростанню їхньої політичної свідомості, дозволили зробити популярними і зрозумілими вчительські ідеї серед широких верств населення.

У своїй діяльності українські педагогічні товариства вибрали чотири приоритетні напрями діяльності, які співпадали із найважливішими проблемами української освіти та її вчителів. Першим напрямком роботи була організація вчительськими товариствами власних початкових шкіл, учительських семінарій, класичних та реальних гімназій, інтернатів та різноманітних курсів. Поштовхом для такої діяльності стало те, що держава не приділяла належної уваги тому, щоб українці мали достатню кількість вищезгаданих закладів. Хвилювало членів вчительських товариств і те, що у вже існуючих україномовних закладах освіти діти та молодь не мали інколи належних умов для навчання (як правило вони були переповнені), а також те, що національному вихованню в державних навчальних закладах не приділялося значної уваги. Тому було створено власні навчальні заклади, де навчання рідною мовою поєднувалося із вихованням як на загальносвітових, та і на національних цінностях. Була частина навчальних закладів, створених за ініціативою та коштами жителів того чи іншого села чи міста, яким педагогічні товариства надали тільки методичну допомогу при організації навчального процесу, допомогли знайти кваліфіковані кадри. Те, що більшість навчальних закладів, які були власністю вчительських товариств мали статус державних говорило про те, що навчальний процес там було організовано зразково, інакше б їм не було надано такого статусу, згідно тодішнього законодавства.Не обійшли своєю увагою педагогічні товариства і й створення інтернатів у тих містах, де навчалися українські діти, адже це дозволяло створити їм належні умови для цього, бо тут піклувалися не лише про їхнє житло, харчування а й надавали допомогу у виконанні домашніх завдань, допомагали із користю для себе використовувати вільний час. Для частини дітей було зменшено плату за перебування в інтернатах, так само як і за навчання у школах педагогічних товариств, оскільки їх батьки не мали можливості заплатити повну плату.

Курси, створені вчительськими організаціями, допомогли всім бажаючим здобути додаткові знання за незначну плату.

Слід сказати, що учительські організації вирішували ряд проблем пов’язаних із організацією навчального процесу, співпрацюючи із органами державної влади.