ВІДЛИГА (1955-1964)
Опора комуністичного режиму - партійно-державна номенклатура -сприйняла спроби лібералізації суспільного життя з глухим ремству¬ванням, вбачаючи в них відхід від головних засад марксистське-ле¬нінської доктрини і замах на свої кастові інтереси. Реформаторська діяльність М. Хрущова не оминула й апарат КПРС, який у 1962 р. було поділено на дві структури — промислову і сільську. Створювались па¬ралельні крайкоми та обкоми партії — сільські та промислові, що за¬гострювало суперництво в апараті.
Відчутним ударом по партноменклатурі стало рішення про систе¬матичне оновлення складу парторганів. Передбачалося, що керівні посади в КПРС функціонери займатимуть не більше ніж два терміни по чотири роки. Страх втратити «теплі» місця згуртував в опозицію до М. Хрущова впливову партійно-державну номенклатуру.
Невдоволеною правлінням М. Хрущова була і значна частина військових. У країні відбувалося значне скорочення збройних сил.
Відсутність соціальних гарантій офіцерам, нестача житла, склад¬ність із працевлаштуванням звільнених у запас та відставку спри¬яли критиці керівництва з боку військовослужбовців. Свої претензії до М. Хрущова мали й працівники КДБ, які за його правління втра¬тили певну самостійність і підлягали пильному контролю партій¬них органів.
ЗМІНИ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ СРСР
У зовнішній політиці також відбився суперечливий ха¬рактер керівництва М. Хрущова. Після смерті Сталіна радянський лідер розпочав ліберальні реформи не лише у своїй країні, а й чинив тиск на керівників країн Східного блоку, щоб ті наслідува¬ли приклад Москви. Для того, щоб «соціалістична система» трима¬лася купи і піддавалася управлінню, вона мала діяти за єдиними правилами.
Кремль поводився у країнах-сателітах як господар. Коли у червні 1958 р. вибухнуло народне повстання у НДР і східнонімецькі власті виявилися неспроможними придушити виступи робітничого класу, за наказом Москви група радянських військ, дислокована в НДР, власноруч навела «порядок». Радянський Союз використав вступ ФРН до НАТО як привід для створення у травні 1955 р. воєнно-полі¬тичного блоку — Організації Варшавського Договору під власним ке¬рівництвом. До нього увійшли всі комуністичні країни Централь¬ної та Східної Європи, за винятком Югославії. Восени 1956 р. ра¬дянські війська потопили у крові революцію в Угорщині.Критику сталінізму в СРСР схвально зустрів комуністичний лідер Югославії Йосип Броз Тіто, який намагався побудувати у своїй кра¬їні соціалізм за власним планом. Відносини між СРСР і Югославією, розірвані за часів Сталіна через небажання маршала Тіто виконува¬ти накази з Москви, починаючи з 1954—1955 рр. нормалізувалися. Однак нові спроби Москви втягнути Югославіє до комуністичного табору призвели до нової напруженості між країнами.
Розвінчання культу особи Сталіна справило болісне враження на керівників Китаю та Албанії. Мао Цзедун та Енвер Ходжа у цей пе¬ріод створювали власні культи. Мао претендував на вивільнене міс¬це лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно на¬лежало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Ки¬таєм і Албанією, з іншого, погіршувалися. У результаті обидві краї¬ни опинилися поза радянським блоком.
У відносинах СРСР з країнами Сходу окреслилася тенденція вва¬жати своїми союзниками усіх, хто виступав з «антиімперіалістичних» позицій. Москва безоглядно підтримала арабські країни у близько¬східному конфлікті. Радянсько-арабська дружба знайшла, зокрема, вияв у нагородженні лідерів Єгипту та Алжиру зірками Героїв Ра¬дянського Союзу.
СРСР активно підтримував зброєю, безвідплатною допомогою націо¬нально-визвольні рухи і нові режими, створювані на руїнах колоні¬альних імперій. Умовою підтримки було проголошення керівництвом нових держав курсу «соціалістичної орієнтації». Насправді ж часто далі розмов про соціалізм там справа не йшла, й радянські лідери, заколи¬сані революційною риторикою азійських та африканських диктаторів, викидали на вітер сотні мільйонів доларів.
Основою зовнішньополітичної діяльності СРСР декларував боротьбу за мир і роззброєння. Саме з цим була пов'язана спроба М. Хрущова роз¬почати конструктивний діалог з країнами Заходу. У 1955 р. СРСР, СТА, Велика Британія і Франція підписали угоду щодо Австрії, за якою з цієї країни виводилися війська держав-переможниць, а сама Австрія набу¬вала постійного статусу нейтральної держави. Цього ж року Москву від¬відала урядова делегація ФРН на чолі з канцлером Конрадом Аденауером. Між СРСР і ФРН було встановлено дипломатичні відносини.