РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ. РОСІЯ КІНЕЦЬ СТАЛІНЩИНИ

У 1947 р. держава провела конфіскаційну грошову реформу, яка «з'їла» заощадження населення. Того ж року було скасовано карткову систему розподілу продуктів харчування. У наступні роки з пропаган¬дистською метою відбулося деяке зниження цін. Магазини великих міст наповнилися делікатесами: ікрою, ковбасами, сирами. Черг не було, оскільки для переважної більшості населення ці продукти були недоступними. Аж до 1958 р. збереглися «примусово-добровільні» пе¬редплати облігацій державних позик на суму, не меншу місячної зар¬плати. Держава почала повертати ці позики лише у 80-х роках, колл вони зовсім знецінилися, а значна частина позикодавців померла. Не¬вдовзі по війні були скасовані скромні виплати фронтовикам за бойо¬ві нагороди. Водночас було впроваджено непомірний податок на «малосі- мейність».

Більшість міського населення жила у переповнених комунальних квартирах, бараках, напівпідвалах. Труднощі життя оминали, як і раніше, партійну та радянську номенклатуру, генералітет, незначну частку офіційно визнаної творчої та наукової інтелігенції. Держава надавала їм привілеї: у вигляді комфортабельного житла, спецпайків, дач, службових автомобілів і високої зарплати.

У 1950 р. було оголошено про успішне завершення період відбудо¬ви господарства. Ціною непосильної праці народів СРСР до ладу ста¬ли нові могутні підприємства індустрії, які значне зміцнили еконо¬мічний потенціал держави. У статистичних зведеннях наводилися цифри разючих успіхів, однак четвертий п'ятирічний план, як, зреш¬тою, жоден план розвитку господарства СРСР, не було виконано. Ста¬тистичні дані фальсифікувалися, щоб ввести в оману увесь світ і влас¬ний народ. І слід визнати, що багато людей щиро вірили у невпинне просування суспільства до комунізму. Західні ж держави, які всерйоз сприймали видрукувані в СРСР астрономічні показники «невпинного зростання» радянської промисловості, ще активніше розвивали влас¬ну економіку. Це, природно, ще більше збільшувало відставання від них СРСР.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

Суспільно-політичне життя країни було позначене посилен¬ням політичних репресій проти народів СРСР. Під час війни, а згодом у повоєнні роки за необгрунтованими звинуваченнями було репресо¬вано цілі народи: поволзьких німців, калмиків, чеченців, інгушів, ка¬рачаївців, балкарців, корейців, кримських татар, інгерманландських фінів, турків-месхетинців, курдів, мешканців Чорноморського узбереж¬жя — вірменів, болгарів, греків та інших. Під гаслом «викорінення на¬ціоналізму» на приєднаних землях та придушення опору радянизації до Сибіру було відправлено сотні тисяч мешканців Литви, Латвії, Ес¬тонії, Західної України та Західної Білорусії. Усього на спецпоселеннях, за станом на 1953 р., перебувало близько 3 млн чоловік. Націо¬нальні сили опору, зокрема ОУН-УПА у Західній Україні, загони «лі¬сових братів» у Прибалтиці, намагалися чинити збройний опір репре¬сіям, однак сили були нерівними.

Крім «спецпоселенців», декілька мільйонів чоловік перебували у концтаборах ГУЛАГу. Серед них - значна частина колишніх військо¬вополонених, чимало з тих, кого німці насильно вивезли на роботу до Рейху, і тих, хто опинився в окупації; колишні емігранти, яких загіту¬вали повернутися на батьківщину, а потім заарештували; священики та віруючі різних конфесій, зокрема забороненої Української греко-католицької церкви. У таборах перебували й близько мільйона біжен¬ців від радянської влади до західних окупаційних зон Німеччини, яких підступно видали Москві союзники, щоб не псувати стосунків з нею.

За сталінським законодавством, двадцятихвилинні запізнення на роботу, розкрадання соціалістичного майна, під яким іноді розумівся звичайний колосок з колгоспного лану, каралися роками таборів і на¬віть смертю.Справжніх переслідувань зазнала інтелігенція. Початком репресій проти неї у післявоєнні роки стали постанови ЦК ВКП(б) 1946-1948 ро¬ків. Секретар ЦК з питань ідеології А. Жданов головні удари спряму¬вав проти поетеси Анни Ахматової та письменника Михайла Зощенка. На долі А. Ахматової — визначної поетеси XX ст. — позначилася уся жор¬стокість більшовицької епохи: її чоловіка, відомого російського поета Ми¬колу Гумільова, на початку 20-х років звинуватили у контрреволюцій¬ній діяльності і розстріляли, а єдиного сина у 30-ті роки забрали зі сту¬дентської лави і засудили до розстрілу (згодом смертний вирок заміни¬ли тривалим ув'язненням). Через негласну заборону друкуватися поетеса була вимушена писати свої вірші «у стіл», для нащадків. Цей жахливий для народу період А. Ахматова відобразила у знаменитій поемі «Реквієм», опублікованій лише у другій половині 80-х років. Утис¬ків зазнали багато діячів культури, які відмовлялися від оспівування соціалізму. Серед них були й українські літератори: Максим Рильсь¬кий, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Юрій Яновський та інші.

Державною політикою СРСР став антисемітизм. Євреїв оголосили , космополітами, тобто людьми без батьківщини. За таємним наказом

Кремля було вбито відомого актора, художнього керівника єврейсько¬го драматичного театру в Москві Соломона Міхоелса, загинули поети Лев Квітко, Псроц Маркіш, сотні інших видатних діячів єврейської культури опинилися за ґратами. Антисемітське спрямування мала «справа кремлівських лікарів», яких безпідставно звинуватили у на¬мірах отруїти лідерів держави.