Виникнення козацтва і його значення в культурному поступі українського народу

Козаки воювали двома способами. Звичайно напада¬ли на ворога кіннотою, а піхота наступала з боків. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи: «Або пе¬ремога, або смерть!»

Коли ж несподівано стрічався їм ворог в степу, а козаків було мало, тоді шикували колесом свої вози тай ще обкопувалися валом і оборонялися з-за такої возової фортеці. Ворог не міг здобути тої твердині й від¬ступав. Хіба часом, як не наспіла козакам поміч, то три¬мав їх облогою, аж гинули зі спраги й голоду, але таки не піддавалися.

Отак жило те славне козацьке запорізьке військо, що від 1500 майже до 1800 року, близько 300 літ, оборо¬няло Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків були відомі в цілій Європі.

7. ПРО ЖИТТЯ НА УКРАЇНІ ЗА КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ

Життя на Україні було тоді зовсім не таке, як нині. Були зовсім інші порядки. Передусім скажемо, що не всі люди мали тоді однакові права. Одні мали їх і пану¬вали, а другі не мали жодних людських прав; їх просто вважали за рабів та невільників.

Правда, ще давніше, за княжих часів, селяни-гос¬подарі вважалися за вільних людей. Були тільки нечис¬ленні невільники з полонених ворогів, або з тих, що за¬боргували і мусили борг відслугувати у бояр або й у господаря на селі. А коли після занепаду княжої держа¬ви прийшла на Україну литовська, а по ній польська влада, то і завелися на Україні такі самі порядки, які були тоді в Польщі і в цілій Європі.

А в Польщі було так: всі люди ділилися тоді на су¬спільні верстви. Були такі головні чотири верстви людей:

шляхта, духовенство, міщани і селяни.

Найбільші права і привілеї мала шляхта. Шляхтичі ставали урядниками, мали землю і всім орудували. Мали свій окремий суд. Платили дуже малі податки, бо вони самі на сеймиках ті податки ухвалювали. Короля не боялися, бо король був залежний від сейму у Варшаві, а сейм складався з шляхти і духовенства. Польське ду¬ховенство мало також усякі права і привілеї, а податків не платило. Міщани мали свою управу в містах, де були купцями або ремісниками та гуртувалися в різних цехах. І хоча вони не мали тих гонорів, що шляхта, і платили великі податки, але були вільні і мали свій суд, який складався з бургомістра і з радних (війта і лавників).Найгірше жили селяни, або, як їх тоді називали, хлопи. Не мали ніяких прав; не мали своєї землі, не мали суду, бо судив їх дідич; не мали свободи та й не сміли ні¬куди вийти зо свого села. Земля, на якій працювали, була власністю пана, дідича, шляхтича, а за те, що він відпус¬кав селянам кусень землі на життя, мусили селяни від¬робляти панщину, спершу по кілька днів на тиждень, а потім і цілий тиждень, так, що не було часу і свого кус¬ника поля управити. А за найменшу провину пан мав право підданого хлопа бити, і за це йому нічого не грозило.

Так робили польські шляхтичі-дідичі з своїми поль¬ськими селянами, а певно, що ще гірше поводилися вони з українськими селянами на Україні.

Та треба знати, що не тільки селянство на Україні так тоді бідувало за польських часів. І духовенство тер¬піло подібно. Жило в темноті і в нужді. Українські міща¬ни також бідували. Їх притісняли з усіх боків і наклада¬ли величезні податки. Та й українській шляхті жилося гірко. Лише ті, що змінили свою батьківську віру і народ¬ність та перейшли на польське, ставали панами-магна¬тами, а такі, на жаль, траплялися. Хоча були й такі, хто і своєї віри твердо тримався та ще й народові помагали встояти.

Як же народ український оборонявся перед такою бідою? Оборонявся різними способами, щоб не згинути і не пропасти.

Передусім селяни й інші стани (верстви) почали вже в 15 столітті втікати від лютих панів за Дніпрові пороги і там заломили Січ. А як козаки-січовики жили і оборо¬няли рідний народ і віру не тільки від татар і турків, але й від інших ворогів, ми вже знаємо.

Крім того, що козацтво боронило народ, народ сам почав горнутися до освіти і гуртуватися в церковні брат¬ства, а освіта й організація — це також важлива зброя в обороні.

Звідки пішли братства? Почали їх закладати ук¬раїнські міщани при своїх церквах, а робили це тому, що у гурті легше оборонити свою віру від усяких напас¬тей і легше втримати церкву. При братствах закладали шпиталі, де лікували убогих, і закладали школи, де вчилися діти міщан і утверджувалися в своїй вірі. Такі брат¬ства були у Львові (найстарше), Вільні, Луцьку, Києві і в інших українських містах. Тим братствам помагали знатні українські шляхтичі, т. зв. «кармазини», нащад¬ки князів, і гетьмани. З нащадків князів найбільше при¬служився для освіти на Україні князь Костянтин-Василь Острозький. Він заклав у Острозі славну Острозьку Ака¬демію (наприкінці XVI століття), де вчилися діти шляхти, міщан і козаків. З тої школи вийшло дуже багато відомих людей, які потім дуже прислужилися свому народові. З цеї Академії вийшов і гетьман Петро Конашевич-Са-гайдачний, що заснував у Києві Богоявленське Братство і до нього вписався сам з усіма козаками. При братстві відкрив, разом з нововисвяченим митрополитом Йовом Борецьким, школу. В тім дуже йому помогла відома в тих часах українська шляхтянка, Гальшка Гулевичева.