Магдебурзьке право

Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду феодалів, Воно закріплювало право міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Назва права походить від саксонського міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду, Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота архієпископа Віхмана 1188 року,

Першим містами України, які одержали Магдебурзьке право, були Сянок — 1339 року, Львів — 1356-го, Кам'янець Подільський 1374-го, Луцьк 1432-го.

Щоб схилити на свій, бік заможну міську верхівку, в І494 році великий князь литовський Олександр Казимирович надав Києву Магдебурзьке право, На жаль, сама великокнязівська грамота, що дарувала Магдебурзьке право, не збереглась. Однак у чолобитній урядові київських міщан 1497 року названі війт, бургомістри, радці. В 1499 році і великий литовський князь Олександр у своїй грамоті нагадав киянам:

«Єсмо дали вам право немецкоє» (тобто Маґдебурзьке), Цей документ і є першим писемним підтвердженням побутування магдебургії в Києві.

Згідно з цим правом ремісники і купці звільнялися від влади воєводи і обирали магістратське управління, яке поділялося на дві колегії: одна керувала зовнішніми справами та міським господарством, друга — судовими справами Першу колегію очолював війт, який обирався «до живота» (на все життя). Члени цієї колегії називалися райці або радці і обиралися в кількості 6 осіб. До другої входили 6 лавників на чолі з бурмистром. Обирали цих осіб від усіх городян. Будинок магістрату називався ратушею, він містився на Подолі, на Контрактовій площі. Магістрат мав свого зодчого, який здійснював забудову міста, і свої збройні сили, Зокрема, гордістю киян була кавалерія — «3олота корогва».

Грамоти на Магдебурзьке право визначали також і головні обов'язки міщан: брати участь в охороні міста, а в разі нападу татар — виступати на їх відсіч, Ці факти свідчать, що магістрат мав право на формування народного ополчення.

Маґдебурзьке право сприяло пожвавленню господарського і культурного життя міста.

У руках війта зосередилась влада над міським ремісничим населенням — «кравцями, ковалями, цирульниками, золотарями, лучниками, стрільцями, кушнірами, шевцями, в Києві живучими».

У кінці XV ст, магістрат брав участь у відбудові Києва, зруйнованого татарським ханом Манглі Гіреєм, будівництві нових оборонних споруд, реставрації будівель.

У 1514 р, кияни звернулися до короля Сигізмунда з проханням затвердити привілей 1503 року звільненням від «судів і від всякого мита тівунів київськиx». Ці вимоги були задоволені. Тож у 1514 році киянам було даровано повне Магдебурзьке право. Однак тільки в 1518 році київський воєвода Андрій Немирович офіційно визнав за киянами право на самоуправління.

У 1564 році воєвода взяв під арешт магістратських урядників, незаконно вимагаючи від міста сплати 200 коп, грошей литовських за право займатися винокурінням.

У середині XVІ ст були відомі випадки, коли король призначав війта. У привілеї, даному родині А.Ф.Xодики (1644—1649), польський король Владислав ІV наказував бути йому в Києві війтом до самої смерті.

Це протистояння було закономірним явищем для тієї доби, Гіоява нового законодавства та інститутів сприяла розвитку міста, стримувала експансію польських магнатів, На початку XVIІ ст. в Києві населення досягало 15 тисяч чоловік, 3 Києва через Гданськ вивозили смолу, поташ, коноплю, віск, мед, шкіри, селітру. Протягом року магістрат організовував в місті два ярмарки — по тижню кожний, Крім ярмарків у Києві існувала велика кількість горжків.

Київський магістрат часто підтримував виступи міщан проти феодального гноблення. Зокрема, у вересні 1623 року великий загін киян (декілька сотень) на чолі з членами магістрату Іваном Дробишем, Данилом Залезковичем та Матвієм Мачосом напали на володіння уніатського митрополита В.Рутського.