Демонтаж командно-адміністративної системи. Перші кроки державотворення на Волині (1991-1992 рр.)

Проголошення незалежності України, її юридичне закріплення на референдумі 1 грудня 1991 р., а також обрання Президента України знаменували принципові зміни в розподілі політичних сил, позначили нові пріоритети в політиці. На порядок денний висувалися першочергові завдання, спрямовані на реформування економіки, соціально-гуманітарної сфери. Багато справ потрібно було вирішити в напрямі духовного відродження нації. Перед владними структурами з’являлися проблеми, які вимагали невідкладного вирішення. Багато з них були такими, що поставали вперше. Навіть простий перелік частки рішень, що приймалися владою на обласному рівні в 1992 р., дає уявлення про характер соціально-економічних і політичних перетворень на Волині. У лютому облвиконком приймає постанову “Про вимоги учасників мітингів 2 і 18 лютого 1992 р.”, “Про передачу спортивного залу комплексу “Спартак” громаді УАПЦ у м. Ковелі”, у березні – “Про відміну талонів на продаж товарів в області”. Влітку цього ж року виходить розпорядження “Про створення комісії у справах біженців при обласній державній адміністрації”, восени – наказ “Про виконання вимог Закону УРСР “Про мови в Українській РСР” на території Волинської області”.Характер завдань, що постали перед країною, потребували докорінної реформи управління, яка б відповідала сучасному стану речей. Але нестача досвіду державотворення, відсутність значної кількості професіоналів, неузгодженість, що інколи переходила до конфронтації у трикутнику центрів влади – Президент – Уряд – Верховна Рада, – усе це гальмувало пошук оптимальної моделі реформування суспільства, ускладнювало й без того важке економічне становище в країні. Такі чинники впливали в основному на характер політичних перетворень в Україні у 1992-1993 рр.

У контексті процесу державотворення 6 грудня 1991 р. прийнято Закон “Про Збройні сили України”, у якому наша республіка як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних Збройних сил. Із метою легітимізації українського війська було проведено процедуру приведення військових до присяги на вірність українському народу. Для Волині ця акція мала неабияке значення тому, що на її теренах, у зв’язку з географічним розташуванням, розташувалося (було) багато військових частин. На початку 1992 р. у Луцьку та інших містах проведено низку заходів із цього приводу. В урочистій обстановці військові та представники силових структур добровільно складали українську військову присягу. Командири військових частин приймали від представників влади нові синьо-жовті прапори.

Головним завданням перших років державотворення стало будівництво державних структур, формування трьох основних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової, що є невід’ємним атрибутом демократичної політичної системи. Поряд з цим необхідно було забезпечити створення управлінських структур на місцях – в областях, районах, містах та селах, налагодження їх ефективних зв’язків з центральною владою. Важливим кроком на шляху державотворення було формування органів місцевої державної адміністрації. Таким чином, було започатковано формальне роздержавлення місцевих рад, проголошувалося розмежування повноважень між ними й місцевими органами державної виконавчої влади – адміністраціями, які були утворені навесні 1992 р. відповідно до Закону України “Про представника Президента України” та “Положення про місцеву державну адміністрацію”, затвердженого Указом Президента. Місцеві державні адміністрації стали правонаступниками виконавчих комітетів рад. Запровадження посади представника Президента, формування апарату місцевої адміністрації було спробою реформувати радянську систему, створити жорстку виконавчу вертикаль, підпорядковану Президентові. Згідно з Указами Президента України Л.М.Кравчука були призначені представники Президента України в районах. Представником Президента України у Волинській області було призначено голову обласної ради В.І.Блаженчука. До початку сесії обласної ради він суміщав ці дві посади. Сесія Волинської обласної ради народних депутатів, яка відбулася 5 червня 1992 р., обрала головою ради Б.П.Клімчука.

Улітку 1992 р. суспільно-політичне становище в області істотно погіршилося. Це було пов’язано із загостренням церковних проблем, які значно ускладнювалися втручанням до них недалекоглядних політиків. Саме їх діями було загострене протистояння прихильників двох церков – Української православної та Української православної – Київського патріархату. У конфлікт втягнуто широкі верстви населення, громадські організації, депутати рад, органи державної влади. Область була фактично на грані масової конфронтації на релігійному ґрунті. За таких умов 1 серпня до священнослужителів, мирян та всіх громадян звернувся представник Президента України у Волинській області В.І.Блаженчук із красномовним зверненням: “Будемо стриманими і мудрими”, у якому лунала засторога прибічникам занадто рішучих дій: “Існує межа, за якою настає відповідальність”. Політичних лідерів і депутатів закликано до зваженості й толерантності, а відповідальних працівників органів влади – до повної безсторонності в конфлікті [3]. У цій ситуації обласна адміністрація зайняла виправдану об’єктивну позицію.

Приводом до міжцерковних зіткнень найчас ставали культові приміщення, майно, поділ сфер впливу, боротьба за лідерство. Найсуттєвішою причиною протистояння між релігійними громадами та організаціями став гострий дефіцит культових будівель. Кульмінацією подій був конфлікт навколо передачі Свято-Троїцького собору 12 серпня 1991 р. парафіянам Української православної церкви – Київського патріархату. Політичної гостроти цим подіям додавало й те, що саме в цьому соборі було вирішено провести панахиду по загиблих вояках УПА. 17 серпня конфлікт розгорівся з новою силою, коли вже парафіяни Української православної церкви вирішили повернути собор.25 вересня Волинська обласна рада змушена була звернутися до глав УПЦ, УПЦ-КП, православних священнослужителів та віруючих, політичних партій та рухів, громадськості, міських і районних рад народних депутатів, державних адміністрацій зі зверненням. У ньому було наголошено, що гіркий досвід нашої історії засвідчує, що найкращі державотворчі поривання топилися у вирі міжусобних конфліктів. “Будуючи правову державу, всі ми повинні дотримуватись норм і букви Закону, – зазначалося в документі. – Оскільки церква в нас відокремлена від держави, ніхто – ні влада, ні, тим більше, громадські організації чи політичні партії – не мають права втручатися у її внутрішні справи. Це право тільки церкви і віруючих” [4].