СВЯТОСЛАВ
У перший болгарський похід Святослав повів, як мовилось, не лише дружинників, професійних воїнів, а й надзвичайно численних ополченців. Він легко переміг болгарське військо. За свідченням Лева Диякона, коли князь з військом з'явився у гирлі Дунаю, болгарський цар виставив проти нього потужну фалангу воїнів, але русичі вистрибнули з човнів, виставили великі щити, добули мечі й винищили майже всю ворожу рать. Та, розбивши болгарське військо, київський князь і не подумав забиратися геть із Подунав'я, на що так розраховували візантійські політики. Він отаборився у Переяславці на Дунаї.
Згідно зі свідченням «Повісті временних літ», Святослав начебто заявив: «Не любо мені сидіти в Києві, хочу жити в Переяславці на Дунаї — там середина землі моєї, туди стікаються всі блага». Навряд чи він збирався перенести столицю Давньоруської держави на Дунай. Але руський володар, вочевидь, добре розумів стратегічні й економічні вигоди Дунайського пониззя й планував і далі тримати його в сфері свого впливу.
Напустивши 968 р. печенізькі орди на Київ, Візантія спробувала витурити Святослава з Дунайського пониззя. Але князь, відігнавши печенігів, знову з'явився в цьому районі. Те сталося восени 969 р. Він вибив болгар із Переяславця, куди вони вдерлися, скориставшись його відсутністю. Це загострило стосунки Русі з Візантією, що тим часом посадила на болгарський трон свого ставленика Бориса.
Візантійський уряд, проте, зволікав з рішучими діями против сміливця Святослава. Аж ось у грудні 969 р. в Константинополі стався палацовий переворот. Імператора Нікіфора Фоку по-звірячому вбили. На трон сів убивця, досвідчений полководець Іоанн Цимісхій. Новий можновладець довгий час не наважувався виступити проти уславленого в походах і битвах київського князя. До того ж йому довелося вирішувати невідкладні завдання: придушувати заколот прибічників скинутого ним Нікіфора Фоки та стримувати наступ арабів з півдня і сходу. Це дозволило Святославу розвинути воєнний успіх у Подунав'ї.
Протягом кінця 969 — майже всього 970 р. київський князь завоював Північно-Східну Болгарію, вдерся в належну Візантії Фракію. «І пішов Святослав до столиці (Константинополя. — Авт.), воюючи і розбиваючи міста, що й донині стоять порожні», — пишаючись князем, занотувала «Повість временних літ». Давньоруське військо заволоділо болгарськими містами Великим Преславом (столицею) й Доростолом і візантійськими — Філіппополем та Адріанополем. Іоанну Цимісхію довелося піти на мир з переможцем.
Але грецький імператор не збирався додержуватись умов миру з руським князем. Він був потрібен лише щоб виграти час. Навесні 971 р. Цимісхій на чолі величезної армії рушив через Адріанополь до Болгарії. Водночас триста візантійських кораблів, обладнаних пристроями для викидання «грецького вогню», зачинили гирло Дунаю, щоб відрізати Святославів флот від моря. А тут ще сили Русі виявились роз'єднаними. Менша частина війська під проводом Свенельда стояла у Великому Преславі, а більша на чолі з самим Святославом — у Доростолі. У квітні того року Свенельд зумів приєднатись до Святослава, обложеного Іоанном Цимісхієм у Доростолі. Розпочалася багатоденна облога міста греками.
Святослав не бажав пасивно сидіти за стінами Доростола й часто здійснював вилазки, які перетворювалися на справжні битви. Відомий читачеві Лев Диякон так описує одну з вилазок: «На другий день тавроскіфи (так візантійці часом називали русичів. — Авт.) вийшли з міста й вишикувались на рівнині, захищені кольчугами й щитами, що доходили до самих ніг. Вийшли з табору й ромеї (візантійці вважалися нащадками римлян. — Авт.), також надійно прикриті панцирями. Обидві сторони хоробро бились, наперемінки тіснячи одна одну, й було неясно, хто переможе».Сили обложених танули, в Доростолі почався голод. Наприкінці липня 971 р. Святослав дав генеральну битву Іоанну Цимісхію. Спочатку русичі примусили відступити візантійську піхоту, але важкоозброєна кіннота імператора врятувала справу. Воїнам довелося повернутися до Доростола. Становище Святослава було важким. Він, мабуть, уперше в житті погодився на мирні переговори. Слід гадати, Іоанн Цимісхій зневірився в можливості здобути штурмом місто, тому охоче розпочав перетрактації з київським князем.
Було підписано мир, досить почесний для Русі, Коли зважити, що війну вона програла. Святославу довелося здати Цимісхію Доростол і повернути полонених. Він відмовився від завойованих земель у Подунав'ї й від ведення воєнних дій там, а також у Криму, зобов'язався надавати допомогу Візантії проти арабів. У договорі не було й мови про виплату Візантією данини. За все те імператор мав випустити руське військо з Доростола із зброєю й навіть надати йому продовольство на зворотний шлях. Лев Диякон повідомив, що додому зі Святославом пішло 22 тис. воїнів (якщо ця цифра й перебільшена, то не набагато).
Та навіть переможеного, Візантія боялася Святослава. Тому імператор послав до печенігів свого дипломата Феофіла, і той за великі гроші найняв одного з ханів, щоб напав зненацька на виснажене київське військо. «Повість временних літ» коротко і з гіркотою констатувала загибель свого улюбленця: «Коли настала весна (972 р. — Авт.), відправився Святослав до порогів. І напав на нього Куря, хай печенізький, і вбили Святослава, і взяли голову його, і зробили чашу з черепа, окувавши його, і пили з нього». Так зійшов зі світу останній князь дружинної Русі.