Зворотний зв'язок

ІВАН ПІДКОВА

На засіданні польського сейму у Варшаві окремі сенатори висловлювалися за. звільнення Івана Підкови, зважаючи на його авторитет серед запорожців та заслуги у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Проте Стефан Баторій виношував нові плани війни з Московською державою і через те намагався дотримувати миру з могутньою Туреччиною. З цією метою він видає універсал, адресований місцевим урядникам, в якому йдеться про зростання козацьких походів на Молдову та Валахію. Король уповноважив люблінського воєводу Яна Тарла прибути на Поділля для викриття організаторів походів і покарання. В іншому універсалі до київського воєводи князя Костянтина Острозького містився наказ вирушити з військом на пониззя Дніпра, за пороги й вибити звідти непокірних козаків, покаравши смертю ватажків.

Тим часом запорожці організували новий похід до Молдови. Двохтисячний загін, переважно вихідців з-під Києва, Канева, Черкас і Брацлава, очолив гетьман Олександр, який видавав себе за брата Івана Підкови. Під Яссами козаки зустрілися з військом трансільванського господаря Христофора Баторія, яке за проханням Петра Кривого залишилося на території Молдавського князівства. Перевага сил далася взнаки: після короткої жорстокої сутички сотні козаків були захоплені в полон, а Олександр страчений. Водночас до Речі Посполитої виїхали посланці від молдавського господаря Балика вимагати страти Івана Підкови.

Войовничий Стефан Баторій після пасхальних свят залишив Варшаву і вирушив на південні околиці держави. У Львові король приймав посланця турецького султана Мехмета, який нагадав Баторію про його обіцянку не допускати вторгнення у межі Османської імперії підданих Речі Посполитої, а також настійно вимагав видачі Підкови.

Стефан Баторій наказав коморнику Андрієві Лозевицькому негайно привезти козацького ватажка з містечка Рави, де той перебував під арештом, до столиці Червоної Русі. 16 червня 1578 р. перед Львівською ратушею відбулася страта Івана Підкови. Детальний опис цієї події здійснив тосканський дипломат Філіпп Тальдуччі. «Барабанний бій і великий гамір людей лунав на ратушній площі. Пройшовшись двічі по місцю страти, погладжуючи бороду і поглядаючи на людей без страху перед смертю, Підкова попросив народ заспокоїтися і, коли настала тиша, звернувся до нього з такою промовою: «Панове поляки, я приведений на страту і не знаю за що, оскільки не відаю за собою ніякої провини, яка б заслуговувала такої кари. Знаю ляше одне, що я завжди боровся проти ворогів християнського імені і завжди дбав про користь того для нашої батьківщини, бути оплотом проти невірних було постійною моєю думкою — утримати їх у межах і не дозволити їм переправлятися через Дунай. Тепер я повинен вмерти, оскільки так наказав поганий пес турок вашому королю, своєму слузі, а король ваш — палачу. Смерть мене не страшить. Але пам'ятайте, що не пройде багато часу і ви не уникнете моєї участі і по волі того поганого пса будуть відправлені в Царгород ваші голови і голови ваших королів».

Потім Іван Підкова звернувся до побратимів з проханням не дозволити катам торкатися його тіла після страти, а поховати за козацьким звичаєм. Тальдуччі зауважує, що після цих слів багато хто з присутніх заплакав. Польського ксьондза Яна Піотровського вразило прихильне ставлення львів'ян до Підкови, про якого пізніше складали пісні й писали книги.

Ось одна з тих пісень.

За річкою та бистрою

Б'ється турок з Молдавою,

На Дунаї, на Дніпрі

Ллються крові води бистрі.

По тім боці ліс рубають,

А на сей бік тріски летять,

Козаченьки в Волощині

Господарити хотять.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат