ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
На перший погляд, Мономах сам усунув себе з політичної сцени. Переяславський князь не належав до кола перших володарів на Русі, до того ж увесь його час був поглинений турботами про захист столиці й рубежів від половців, що нахабнішали з кожним роком. Але Володимир не дбав тоді про високе місце у княжому роді. Всі його думки й зусилля були спрямовані на відсіч страшному Половецькому степові.
Тільки-но оселившись у Переяславі, 1094 р. Володимир проводить блискавичний кінний рейд у місця кочовиськ половців і за Сулою завдає поразки великій орді. То була перша серйозна перемога русичів над половцями за кілька останніх літ. Тому київський великий князь Святополк вирішує пристати до Мономаха у прийдешніх експедиціях проти кочовиків, прагнучи розділити з ним славу переможця і багаті трофеї: табуни коней, коштовні тканини, одяг, зброю, золото й срібло. Під 1095 р. читаємо в «Повісті временних літ» горді слова літописця: «Пішли на вежі (осередки половецьких кочовищ. — Авт.) й узяли вежі й захопили худобу і коней, верблюдів і людей, і привели їх до землі своєї».
Минув ще рік, і Володимир із Святополком знову попрямували на південь на чолі об'єднаних дружин кількох південноруських князів і завдали поразки найсильнішому половецькому ханові Тугоркану, котрий наклав головою у запеклому бою. Одружений з дочкою Тугоркана Святополк змушений був змиритися із загибеллю тестя: суспільство вимагало від нього послідовної та щирої боротьби з кочовиками.
В очах давньоруського народу, що страшенно терпів від майже безперервних набігів половецьких ханів; головним обов'язком і вищою доброчесністю князів була організація відсічі захланному й жорстокому ворогові. Тому з кожним роком зростав авторитет Володимира Мономаха. Він був єдиним серед давньоруських князів кінця XI — першої половини XII ст., хто постійно перемагав половецьких ханів. Жодної його поразки не зафіксували літописці, що наївно пояснюють перемоги Володимира Всеволодича «божим промислом».
Насправді Мономах перемагав половецьких ханів, що майже завжди мали чисельну перевагу над ним, завдяки великому талантові полководця. Він, здається, першим на Русі зрозумів стратегічні вигоди, які давали блискавичність рейду, удар у вразливе місце ворога зібраної в сталевий кулак важкоозброєної кінноти, несподіваність обхідного маневру. Так само, як усі інші кочовики, половці впадали в паніку, коли ворог заходив у тил, і кидалися в безладді тікати. Князь Володимир спирався на виплекану ним бойову дружину — рицарську кінноту, що швидко долала, збивала на землю й затоптувала легкоозброєних, позбавлених захисних обладунків ще й слабодисциплінованих половців, що сиділи на малих, хоч і прудких, але слабосилих кониках.
Поступово в суспільній свідомості Давньої Русі вкоренялася думка, що скромний, здавалось би, Переяславський князь є по суті першим у державі — адже він був головною рушійною силою й проводирем усіх переможних походів проти половецьких ханів. Мономах перехопив у ворога стратегічну ініціативу, з кожним роком все далі заганяючи його в глиб південноруських степів. Походи об'єднаних військ руських князів проти половців відбувалися майже щорічно. «Повість временних літ» та інші літописи зосередили увагу на чотирьох особливо великих переможних походах — 1103, 1107, 1109 і 1111 рр.
Саме внаслідок походу 1111 р. руські дружини пройшли далеко на схід половецькими степами й змусили сина хана Шарукана Отрока емігрувати з 40-тисячною ордою до Грузії — пам'ятаєте половецьку пісню, наведену на початку цього нарису? Неперевершеною заслугою Володимира Всеволодича перед своїм народом було те, що він позбавив Русь на чверть століття постійної половецької загрози. Один з давньоруських письменників мовив про Мономаха:
«Ним половці лякали дітей у колисці». Коли 1120 р. син Володимира Ярополк опинився з військом на Дону, він не зміг навіть відшукати там половців, ще недавно повновладних господарів донських степів.Минуло два роки після походу руських князів у степ 1111 р., коли в Києві помер великий князь Святополк. Він був слабким і зрадливим правителем, оточив себе підлабузниками й лихварями. В народі його не любили, вважаючи Мономаха справжнім главою держави. Тому негайно по кончині Святополка у київському Софійському соборі зібралося віче із знатних городян і бояр, що прийняло ухвалу: просити Володимира Мономаха посісти престол. Після деяких вагань переяславський князь прибув до Києва й урочисто вокняжився в стольному граді Руської землі.
Володимир Всеволодич став великим князем київським у похилому, як тоді вважалося, віці — 1113 р. йому виповнилося шістдесят. Але він зберігав працездатність й енергію, а розум і набутий досвід робили його сильним і мудрим правителем. Мономахові належить честь відновлення одноосібної монархії Володимира Святославича та Ярослава Мудрого. Всюди на Русі князі корилися йому, знаючи не лише важку руку, а й справедливу вдачу свого сюзерена. За князювання Володимира Всеволодича в Києві (1113—1125) на Русі вщухли міжкнязівські чвари, що були звичайною річчю в роки правління його попередника Святополка.