ДЕМ'ЯН МНОГОГРІШНИЙ
Зрозуміло, що такі думки гетьмана не могли сподобатися царському урядові, й він направив до нього стрілецького полуголову А. Танєєва. Дем'ян Многогрішний з властивою йому прямотою підтвердив свої слова і додав, щоб цар не дозволяв полякам займати українські землі за рікою Сож. Гетьман вимагав чітко визначених кордонів із Польщею, і щоб Гомель одійшов до України. Коли ж боярська дума не дала на це своєї згоди, то гетьман на власний ризик узяв місто під свій захист, як того бажали самі гомільці. Такі дії лівобережного гетьмана знову викликали сильне невдоволення царського уряду, яке взяло курс на зближення з Польщею і не бажало ускладнень з нею. Примиритись з цим Многогрішний не міг чи не хотів і тим став небажаним для царського уряду.
В 1671 році почалося зближення Многогрішного і правобережного гетьмана Дорошенка. Причина? Спільне незадоволення перемир'ям Росії з Польщею за рахунок українських земель. Почалася навіть координація дій, спрямованих проти польсько-шляхетських військ. Коли польський полковник Пиво зі своїм загоном напав на околиці Києва, то гетьман дозволив лівобережним козакам діяти спільно з правобережними проти нападників. Об'єднаними силами козаки захистили Київ, місто, яке було однаково дороге і лівобережному, і правобережному гетьманам. З приводу наступних планів російського уряду віддати Київ полякам між гетьманами зав'язалося жваве листування. Причому обидва гетьмани були готові виступити проти ворога. Про все це стало відомо царю від його споглядачів. Та й сам гетьман не дуже приховував своїх планів. Більше того — Многогрішний сам сповістив Малоросійський приказ про своє замирення з Дорошенком, що вкотре насторожило царський уряд.
Наприкінці 1671 року гетьман дізнався, що на його місце Малоросійський приказ готує київського полковника К. Солонину. Причому ініціатива такої заміни виходила від самого царя, який хотів мати слухняного гетьмана. Чутки ширилися і прибічники гетьмана заговорили про те, що більшість з них втратить свої пости. Це настільки схвилювало місцеву громадськість, що під її тиском російські урядовці мусили звернутися до Малоросійського приказу за роз'ясненням. Поки Москва мовчала, гетьман відмовився приймати в себе царського представника Григорія Неєлова, поранив переяславського полковника Дмитрашку Райчу і побив суддю Івана Домонтовича, які виступали за дальші уступки Росії. Щоб нейтралізувати проросійськи настроєну старшину, гетьман удався до заміни ненадійних полковників на своїх родичів та вірних людей. Дійшло до того, що Петро Забіла й Дмитрашко Райча та інші старшини мусили таємно спілкуватися з царським резидентом у Батурині. Про що були ті домовленості, можна тільки здогадуватися.У ніч з 7 на 8 березня 1672 року відбулася таємна зустріч Танєєва, Неєлова, Забіли, Домонтовича, Самойловича і Райчі. Старшина звинувачувала Дем'яна Многогрішного в різних гріхах. До раніших провин додалися нові, які викликали особливе занепокоєння російських адміністраторів. Особливо ж те, що лівобережний гетьман передав Петру Дорошенку 24 тисячі єфімків для виплати жалування війську, а найманий полк Ворошила послав у Лубни проти російських військ. Деякі з старшин заявили, що Многогрішний змусив їх присягти на вірність у боротьбі за визволення України від "москалів". Саме на цій зустрічі старшини-змовники зі згоди присутніх А. Танєєва і Г. Неєлова вирішили в найближчий час заарештувати гетьмана й передати його російським властям.
Вночі 13 березня стрільці батуринської залоги непомітно оточили двір Дем'яна Многогрішного. Колишній полковник Д. Райча, П. Забіла, генеральний писар Карпо Мокрієвич та інші проникли в спальню гетьмана. В темряві Дмитрашко Райча запитав: "Де тут Демко?" Той проснувся, зіскочив з постелі й кинувся до зброї. Проте на нього навалилося кілька чоловік, зв'язали і відтягли на подвір'я Неєлова. Тут Многогрішний зробив спробу видертися, рвонувся до мушкета, але, поранений Карпом Мокрієвичем — пострілом з пістолета в плече, опустився на коліна. Після цього його забили в кайдани й відвели в мале місто. Як свідчили учасники змови, поранений казав, що збере тисяч шість війська і разом з татарами піде воювати російські міста. Москва, вів далі своєї гетьман, несправедлива до України, хоче всіх малоросіян посікти, а міста їхні спустошити. Тому він і не хоче бути "під царем".
Ніде не зупиняючись, карету з опальним гетьманом доставили спочатку в Конотоп, а потім у Путивль, її супроводжували Мокрієвич, Райча та Рославець, які стежили за тим, щоб не було ніякої затримки на дорогах і ніхто не дізнався про арештанта. 28 березня заарештований гетьман опинився в Москві.
Тим часом на Україні почалася розправа з прибічниками Многогрішного. Протопопа С. Адамовича і П. Грибовича затримали в Севську при їх поверненні з Москви під приводом відсутності коней і підвід. Коли ж ця хитрість не вдалася, то севський воєвода змушений був сказати правду про гетьмана і почав тиснути на них. Грибович не піддався, й за це його заарештували. Адамович же хутко зорієнтувався і при особистій зустрічі з стрілецьким головою М. Колупаєвим заявив, що на його думку гетьман в останній час змінив своє ставлення до союзу з Росією. Головну причину такої зміни протопоп убачав у побоюваннях Дем'яна Многогрішного, що цар віддасть Україну з Києвом полякам. Крім того, він повідомив співбесіднику про намір гетьмана почати воєнні дії проти російських військ на Лівобережжі.
Брат гетьмана Василь, тоді чернігівський полковник, дізнався від одного монаха з Москви, що царський уряд готується заарештувати гетьмана й відправити до Москви. І коли, другого дня до нього з'явився напівголова місцевих стрільців з наказом негайно йти до воєводи, він удав свою готовність виконати розпорядження, а потім, осідлавши коня, хутко добрався до Єлецького монастиря. Одначе місцевий архімандрит І. Галятовський відмовився дати йому захисток. Так само поступили й ігумени Микільського та Максаківського монастирів, які тільки вчора всіляко запобігали перед полковником. Переслідуваний виявився не потрібний нікому. Зрозумівши це, Василь Многогрішний, поклався тільки на себе. Перевдягнувшись у рясу монаха, він на човні спустився Десною та Дніпром до Києва, тут відкрився ігумену Братського монастиря В. Ясинському й просив того дати йому притулок. Ігумен одразу ж повідомив про втікача київському воєводі Г. Козловському. За наказом воєводи Василя Многогрішного заарештували, вчинили допит і відправили до Москви. Така ж доля спіткала й ніжинського полковника М. Гвинтівку. І це при тому, що, дізнавшись про арешт свого благодійника, він поспішав до Москви з доносом на нього.