ДЕМ'ЯН МНОГОГРІШНИЙ
Перехід частини лівобережного населення на бік Дем'яна Многогрішного змусив патріотично настроєну старшину вдатися до широких агітаційних методів. Я. Лизогуб та інші полковники поширили на Лівобережжі універсали з закликом до козаків та поспільства не підкорятися Многогрішному, а підтримати Дорошенка. Щодо самого лівобережного гетьмана та його прибічників в універсалах писалося так: "Не треба на те уповати нікому, що чужоземні народи знайшли "ласих" до урядів людей, які про майбутнє не думають, задовольняють (їх. — В.Б.) старшинствами військовими і обіцянками всіляких милостей до себе прихиляють". Справедливі й своєчасні попередження робила козацька старшина. Але пізніше на ці "лукавства" знадилися і Я. Лизогуб та інші автори закликів, які перейшли на службу до російського царя.
Звертання автономістично настроєної старшини не знайшло підтримки серед лівобережного козацтва та міщанства. Це дозволило Многогрішному завдати ряду поразок розрізненим загонам Дорошенка і Суховія. До зими 1669 року майже вся Лівобережна Україна підкорилася владі Дем'яна Многогрішного. На початку 1670 року Дорошенко листовно заявив лівобережному гетьманові про своє бажання бути з ним у мирі й злагоді. Одночасно й запорозькі козаки визнали владу лівобережного гетьмана і прохали, щоб цар знову прийняв їх у підданство.
Проте відносини між Дем'яном Многогрішним і Запорозьким Кошем так і не влагодилися. Особливе незадоволення запорожців викликали дії лівобережного гетьмана, спрямовані на ізоляцію Запорожжя від Лівобережної України. З цією метою гетьманські застави не пропускали на Запорожжя лівобережне населення, а порушників навіть садовили в миргородську тюрму. Сильне незадоволення місцевих жителів викликали конфіскації гетьманом майна в прибічників колишнього гетьмана Івана Брюховецького, призначення на старшинські посади вірних собі людей. Так, колишній генеральний підскарбій Р. Ракушка-Романовський скаржився цареві на те, що Д. І. Ігнатенко забрав у нього будинок, чотириста осьмачок хліба, шість горілчаних казанів, четверо коней, півтори сотні свиней, півтисячі золотих і ще багато чого. Перерозподіл майна і перестановка старшини настроїли значну частину заможного козацтва і старшини проти гетьмана. Крутим характером Многогрішного були дуже невдоволені й окремі його прибічники, навіть ті, хто звів його на гетьманський престол.
Настрої старшини і козаків добре розумів і сам Дем'ян Многогрішний. На святковому обіді в честь Різдва Христового 17 квітня 1670 року, на якому були присутні майже всі лівобережні полковники, гетьман заявив: "Чую я, що козаки всіх міст мене люблять; якщо і вправду так, то ви б били чолом великому царю про обрання другого гетьмана, я клейноди військові уступлю тому, кого ви оберете. А поки я буду гетьманом, свавільників буду приборкувати, скільки в мене буде сил, на тім я присягав великому царю; не так як Івашко Брюховецький... Скільки свавільникам не крутитися, крім великого царя дітися нікуди". Присутній на обіді піддячий М. Савін зробив висновок, що більшість лівобережних полковників відносяться до царя "так собі". Московському представникові не відмовиш у спостережливості й проникливості. Частина українського суспільства справді з прохолодою ставилася до російського царизму і продовжувала дотримуватися політичного курсу на відновлення автономії України. Це вносило серйозну напругу між гетьмансько-старшинською адміністрацією і царським урядом.
Та дії й самого гетьмана насторожували царя. Надто несподівані ходи робив він у своїй діяльності. Так, зокрема, почав наполягати на поверненні з сибірського заслання українських патріотів. У загальному вигляді така вимога була поставлена Дем'яном Многогрішним ще на початку свого гетьманування. 12 липня 1670 року назвав цих людей. поіменно — колишніх овруцького полковника Децика, київського полковника М. Попкевича, баришівського сотника Переяславського полку І. Воробея, осавула Ніжинського полку Л. Бута, писаря Переяславського полку Ф. Тризну, ігумена Мгарського монастиря В. Загоровського і двох братів Кульженків з Переяслава. З аналогічним проханням звернувся Многогрішний до царя у вересні того ж року. Якщо спочатку царський уряд ставився до таких звернень позитивно, хоч і не робив нічого для їх задоволення, то пізніше вони викликали роздратування й навіть гнів.Одночасно Дем'ян Многогрішний не виправдав сподівань волелюбного козацтва скористатися виступом Степана Разіна й здобути Україні незалежність. Встановивши стосунки з запорожцями, Разін покладав велику надію й на Україну та її гетьмана, його військо поповнилося кількома тисячами козаків, частина його рушила на Слобожанщину, яка в той час перебувала у складі Росії. Тут їх радо зустріли колишні переселенці з Лівобережної та Правобережної України на чолі з полковником І. Дзиковським. Звідси повстанці мали намір іти на Лівобережжя, сподіваючись при цьому на підтримку місцевого гетьмана. Принаймні, в цьому їх переконували запорожці. У серпні 1670 року вони писали російському ватажку про те, що Дем'ян Многогрішний не є підданим московського царя і вільний у своїх діях. Тому, мовляв, на Лівобережжі їм не буде спротиву, а навпаки — всіляка підтримка. Однак Многогрішний так не вважав. Він не тільки не забажав зближення з бунтівним отаманом, а звернувся до царя за допомогою, яку й отримав. Крім того, гетьман зібрав козаків і направив їх у військо воєводи Ромодановського. Проти повстанців були послані й лівобережні козацькі полки.
Дем'ян Многогрішний належав до дуже незадоволеної козацької старшини, яку обурювали уступки російським урядом українських земель Польщі. "Якщо царська величність, — казав гетьман піддячому М. Савіну наприкінці 1671 року, — дозволив наші землі потроху віддавати королю, то нехай би віддав уже нас усіх, король нам буде радий. Але в нас е на цьому боці (Дніпра. — В.Б.) війська тисяч зі сто, будемо боронитися, а землі своєї не уступимо. Чекав я до себе царської величності милості, а царська величність дозволив нас у неволю віддати. Наших купців польські люди грабують і в тюрмах тримають, села навколо Києва плюндрують, а великий цар нічого їм не робить і нас не обороняє. Коли б ми самі себе не обороняли, то давно б поляки нас у неволю взяли, а на захист від московських людей сподіватися нічого".