Литовсько-Польський період
Церковні братсва існували в Україні з глибокої давнини, але розгорнули вони свою діяльність головним чином з ХVIст. Церковні братства засновувалися при церквах: Львівське-Успенське, Луцьке- Чеснохресне, Київське-Богоявленське і т. д. Найстаршим братством було Львівське.
Завданням церковних братств було дбати про зовнішній порядок у храмі, про задоволення його матеріяльних потреб, піклуватися про хворих. Члени братства платили внески, на які влаштовувано свята - “кануни”. Згодом вони розширили свої завдання: допомагали членам, які попали в біду; виступали перед судами і самим королем в обороні Православної Церкви; брали участь у спробах відновити єпископію у Львові. Бачачи занепад освіти, братства стали організовувати братські школи. Особливу славу здобули школи Львівського та Київського братств.
Братства спочатку були переважно організаціями міщан, але поволі набули всестанового характеру. Більшість членів Луцького братства були шляхтичами, а в Київському було багато духовенства. Братства рішуче виступали проти патронату, проти польсько-католицької пропаганди, проти національних і религійних обмежень українців, проти ненормального життя духовенства, намагаючись впливати на висвячення гідних пошани людей. Таке “втручання”світських людей, міщан у церковні справи й прерогативи єпископів викликало з їх боку невдоволення .
У1586р. приїхав в Україну Антіохійський патріярх Йоаким і братчики звернулися до нього за порадою. Ознайомившись з непорядками в Православні Церкві та заходами братчиків для оздоровлення Церкви, він не тільки благословив їх, але й в грамоті своїй дав низку порад та доручень. Львівське братство мало стати зразком для інших братств. Мало стати центром організації, яка охоплювала всю Україну. Йому надано право контролювати моральність членів і навіть право відлучати їх від Церкви. Воно мало право слідкувати не тільки за своїми членами, а й за духовенством включно з митрополитом та єпископами. Щоб жили і служили вони Церкві згідно з апостольськими правилами. Царьгородський патріярх Єремія підтвердив 1589 року розпорядження Йоакима і затвердив права братств на духовну цензуру Церкви. Під час своєї подорожі по Україні патріярх рішуче став на боці братств, деградував Онисифора Дівочку і ряд неправно поставлених священників.
Діяльність братств була кроком революційним і, природно,. викликала, як згадано вище, незадоволення владик, яке підсилювалося іноді не зовсім тактовними акціями братчиків. Деякі з владик в гострій формі висловлювали своє обурення. Особливо Гедеон Балабан, єпископ Львівський, мав гострі конфлікти з братчиками.
Говоря про занепад Православної Церкви в Україні, не можна забувати того, що, після величезного піднесення, поступово занепадала й Католицька Церква. Ряд негідних свого становища пап підривали пошану до папства взагалі; до того додати появу на папському престолі пап та антипап, які поборювали один одного. Розкішне життя кардиналів та єпископів, які в Німеччині були одночасно світськими володарями, такі компромітуючі явища, як симонія - продаж церковних катедр, індульгенція, що пізніше стала оплатою за відпущення гріхів - все це підривало велич та могутність Католицької Церкви.Сильнішим і небезпечнішим для Православної Церкви був вплив німецької реформації. Ще в XVст. Краків став осередком гуманістичних ідей, які ширилися в Італії та Німеччині. Видатні німецьки гуманісти - Цельтес, Бебель та інші - працювали в Кракові, куди приїздила вчитись українська молодь. Двір королеви Бони був притулком гуманистів і сприяв ширенню їх ідей. Другий шлях ішов безпосередньо з Німеччини через Кенісберг, Гданськ, Торн, де друкували лютеранські твори не тільки німецькою, але й польськими мовами. В Україні та Литві ширилися протестанські вчення переважно лівих - антитрінітаризму, кальвінізму, соцініянства. Назагал протестанські рухи не мали глибого впливу в Україні: приєдналася до них лише невелика група аристократії, переважно одного покоління, бо діти здебільшого відійшли від тих рухів. У народні глибині ці вчення не просякли. М. Грушевський нараховував, що в часи найбільших успіхів протестанти мали коло ста осідків.
Незважаючи на свою ослабенність, православ’я змогло прийняти виклик польського католицизму. Невилика купка українських магнатів, що лишались відданими давній вірі засновували православні школи та друкарні. У 1568р. Григорий Ходкевич надав притулок у своєму маєтку в Заблудові, що в Білорусії, Івану Федорову - друкарю, якого вигнали з Москви за спроби використати нову технику книго-друкарства. Іван Федорович у 1573 році переніс свою друкарню до Львова. Першою книгою, яку надрукував він у 1574р., був Апостол. Однак, незабаром він заборгувався, і кредитори забрали його підприємство за борги. Львівське братство викупило його в 1578 році. Констянтин Острозький засновує у своєму маєтку на Волині друкарню, якою керував Іван Федоров. Він надрукував коло 30 видань, серед них славетну Біблію. Це була перша повна Біблія, друкована слов’янською мовою. Історія цієї Біблії така. Князь Острозький, захоплений ідеєю оборони православної віри, вірішив видати повний текст Біблії, акого тоді не мав жодний з православних народів. Православні користувалися рукописними зошитами окремих частин Біблії, в яких було чимало помилок. Отже треба було насамперед мати вірний текст Біблії. В основу праці покладено текст 70 “толковників” - грецький переклад, а не гебрейський оригінал, при тому порівнювано його з іншими слов’янськими текстами .В 1581 році Біблія вийшла в світ. Звичайно вона мала недоліки, які пояснюються загальним станом освіти, неможливостю зібрати більше матеріялів тощо. Але в цілому це була видатна подія в історії української культури. Організація цієї величезної праці над текстами Біблії вимагала високосвічених учених, яких князь К. Острозький стягав з різних земель. 1583 року просив він папу вислати до нього вчених греків; шукав їх в Греції..