ГОЛОД 1932-33років НА УКРАЇНІ

Згідно постанови ВЦВК і РНК від 22 серпня 1932 р. приймались заходи по боротьбі з «спекуляцією», які передбачали ув'язнення в концтаборі на строк від 5 до 10 років без права застосування амністії.

Таким чином можна зробити висновок, що прийнят¬тя серпневих документів було не тільки актом жорс¬токої антинародної сутності сталінського режиму, а й установкою на посилення голоду.

З наближенням посівної компанії обстановка на Україні ще більше загострилась, адже насіннєві фон¬ди вивезли за рахунок виконання планів. На всі звер¬нення про допомогу давалась негативна відповідь. 23 вересня 1932 р. В. Молотов і Й. Сталін поставили свої підписи під постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б), в якій говорилось: «Перше — відхилити всі пропозиції про видачу насіннєвої позички. Друге — попередити, що в поточному році ні радгоспам, ні колгоспам насінпозичка не буде видаватися ні для озимої, ні для ярової сівби».

Численні жертви мало турбувало керівництво дер¬жави. На Україні розпочала свою роботу надзвичайна комісія, очолювана Молотовим, який у своєму виступі на Політбюро ЦК КП(б)У ЗО жовтня 1932 р, проінфор¬мував присутніх, що зобов'язання України зменшене на 70 млн. пудів і встановлюється в обсязі 282 млн. пудів, у тому числі по селянському сектору — 261 млн. Дане рішення було продиктовано зовсім не тур¬ботою про українського селянина, як це може по¬казатися на перший погляд, а тим, що стала зрозу¬мілою неможливість виконання попереднього плану хлібозаготівлі. Та і новий план, який передбачав, по¬чинаючи з листопада, взяти з селянського сектора 129 млн. пудів хліба, був нереальним.

На заготівлю хліба в області додатково направ¬лялись 100 чоловій. В Одеську область був відряд¬жений С. Косіор, Дніпропетровську — В. Чубар, Скрип¬ник М., Київську — В. Затонський і С. Сарнісов, Він¬ницьку — П. Любченко та інші. Під їх керівництвом багаточисельна армія активістів у пошуках зерна, ниш¬порячи у кожній хаті, зривали підлоги, залазили у колодязі. З метою «пожвавлення» роботи партійні і радянські органи заохочували селян до таких ганебних вчинків, як донос. Доноси розглядались ними як вияв «громадянської зрілості», «відданість партії», «ра¬дянській владі». Кожен, хто виказував, де сусід ховає зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як пре¬мію. Честь, мораль, закон пристосовувались до по¬точних потреб дня. Показовою в цьому плані стала практика взаємних обшуків, що розпалювала ворожне¬чу між людьми. Очевидці згадували: «Тоді було так: сьогодні сусід іде робити трус, а завтра той іде до нього».

Для придушення, опору вивозу хліба у листопаді 1932 р. при Наркомі юстиції УРСР і в областях було утворено спеціальні групи. Від прокурорів і суддів вимагали застосування до «злісних сообщників» суворих репресій з розгортанням масової роботи по мобілізації громадськості на посилення боротьби за хліб.

Постановами ЦК КП(б)У та РНК УРСР «Про захо¬ди щодо посилення хлібозаготівель», прийнятими в листопаді 1932 р. передбачалось припинення .виплати натуравансів у колгоспах, що не виконали планів здачі державі зерна. Особлива увага приділялась накла¬денню штрафів на відстаючі господарства в розмірі додаткової 15-місячної норми м'ясоздачі.Проте і ці заходи керівництво республіки вважало недостатніми. 6 грудня приймається рішення про за¬несення «на чорну дошку» сіл, жителі яких «злісно саботували» хлібозаготівлю. В перечислених госпо¬дарствах припинявся підвіз товарів, заборонялось кооперативна і державна торгівля, вводилась достро¬кова оплата кредитів та інших фінансових зобов'язань. Постанова передбачала вжиття суворих покарань до організаторів зриву хлібозаготівлі. Першими на «чор¬ну дошку» були занесені села Вербки та Гаврилівка Дніпропетровської області, Лютенки та Кам'яні По¬токи — Харківської, Святотроїцьке та Піски — Одесь¬кої. В цілому ж під дією постанови підпадали 86 ра¬йонів України, їх керівники оголошувались саботаж¬никами і підлягали репресіям. Таким чином, люди були свідомо приречені на смерть, бо продовольчі запаси в них забрали, а підвіз нових заборонили.

Однак, не дивлячись на витончену систему приму¬су, частина урожаю залишалася на пні. Селяни, нав¬чені гірким досвідом 1931 р., шукали будь-які заро¬бітки на стороні, ухиляючись від колгоспних робіт. Вони добре пам'ятали, що в минулому році вироще¬ний ними хліб звозився мимо колгоспних комор та заготівельні пункти.

В той же час республіканське керівництво не могло «е розуміти, що тотальна хлібоздача зірве посівну компанію, а це значить не дасть змоги відрапортуватися в центр про успішне виконання хлібозаготівлі

1933 року. В надісланій обкомам і райкомам партії інструкції вказувалось: «Просто і механічно вивозити «сі фонди в хлібозаготівлю є зовсім неправильним. Особливо це стосується насіннєвого фонду». Проте таке становище було недовгим. На вимогу Кагановича, який наприкінці грудня 1932 р. з інспекційною метою приїхав на Україну, рішення про невивіз насіннєвих фондів було скасоване як таке, що «послаблює пози¬ції в боротьбі за хліб». Про реакцію ЦК КП(б)У на це рішення свідчить лист С. Косіора секретарю Дніп¬ропетровського обкому, в якому говорилося: «...я повинен чесно заявити, що якби наша постанова від 18 листопада не була відмінена, то зараз я сам вніс би цю пропозицію, бо інакше це значило б на ділі відступати на хліб заготівельному фронту, перед кур¬кулем, а відступати тут ми не можемо ні в якому разі».