Помаранчева революція
І ще один, найважливіший, момент. Основне завдання цього масового суспільного руху — це реальне вбудовування України в західний контекст, пошук нашого місця в загальноєвропейській архітектурі. Тобто не тільки і не стільки вирішення внутрішньодержавних проблем, скільки пристосування внутрішньої української архітектури до загальноєвропейської.“Помаранчеву революцію” у свій час озвучив Віктор Янукович. Що це — революція чи політтехнологія? Для себе він відповідь знайшов, — на його думку, це була політтехнологія. Між іншим, у експертному середовищі дискусія зараз триває й у цьому плані. Кожен шукає аргументи на користь тієї чи іншої версії. Я для себе дійшов такого парадоксального висновку: раціонально на це запитання відповісти неможливо. Рiч у тому, що тих, хто дотримується версії, що це була політтехнологія, експортована з Заходу й апробована в Белграді, Грузії, переконати раціональними аргументами практично неможливо. Згадаймо перебудову, яку називали змовою імперіалістичного Заходу... І цей ряд можна продовжувати. Раціональними аргументами перебити цю думку просто неможливо. Я почав перегортати книги та статті з теорії революції й несподівано виявив, що всі автори констатують одне: універсального, чітко сформульованого визначення революції немає. Щодо східноєвропейських оксамитових революцій використовувався навіть такий термін, як «рефолюція», тобто поєднання термінів «революція» і «реформи», — це коли революція переходила в реформу, тобто мала своїм наслідком і продовженням широкий пакет політичних, економічних і соціальних реформ. З iншого боку, стрічки, помаранчевий колір — це певні елементи технологічності. Але знову ж таки: й до цієї революції опозиція використовувала технології, але вони не мали результату. А потім відбувся такий собі акт політичного чуда, коли сума технологій поєдналась з людським чинником. Один мій колега вважає першим кроком у психологічному вивільненні масову акцію 23 жовтня, коли близько 100 тисяч людей пройшли колоною повз Центрвиборчком, а Київ уперше став помаранчевим. Приблизно тоді ж помаранчеві стрічки стали з’являтися на автомобілях, тобто почалася символічна маніфестація киян — представників середнього класу й малого та середнього бізнесу. Другий етап — це оголошення результатів першого туру та ще більше психологічне вивільнення. Воно було вкрай важливим. Адже, згадаймо, починалася виборча кампанія з парадоксу, коли було відомо, що Ющенко — фаворит, але при цьому близько 60% опитаних заявляли, що переможе на виборах Янукович. Тобто психологічно вони були на це налаштовані. А виявилось, що можливий інший результат. Тоді й виник акт політичного чуда, певна ірраціональна дія, коли технологічна кількість перейшла в несподівану якість, яка не очікувалась ні опозицією, ні владою.
Люди усвідомили, що вони реально мають можливість впливати на результат. Відбувся злам. Народ (бо назвати це натовпом не повертається язик) відчув власний безпосередній вплив на процеси та на результат волевиявлення. Врешті-решт — на формування влади. Якщо це відбулося — назад повороту вже немає. Усвідомили — й рухаємося далі.
До речі, середній клас формувався не лише в Києві. Величезний потенціал виявляють такі міста, як Харків і Львів. Зокрема демонструє свідомість харківська міська влада. Коли виникли сепаратні ідеї губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова, всенародно обраний харківський міський голова разом із депутатами міської ради, які є здебільшого представниками середнього класу, не напружуючись, вказали Кушнарьову на його місце.
На мою думку, це революція віртуального середнього класу. Бо середній клас як такий у нас тільки формується. І цьому формуванню перешкоджає дуже багато соціально-економічних, соціально-психологічних і політичних несвобод. Основні з них — це, власне, те, проти чого відбувалася ця революція. По-перше, проти пролетаризації, тобто масового зниження рівня життя, втрати власності, накопичень. Реформування за допомогою шоку, яке свого часу втілювали Гайдар у Росії, Пинзеник і Кучма в Україні, обернулося шоком пролетаризації. Тоді люди разом із власністю втратили впевненість у собі, орієнтири на майбутнє. Ними стало легше маніпулювати. І це призвело до розвитку другої небезпеки — концентрації власності в одних руках. Тобто утворення могутньої олігархії, причому олігархії, яка не заробила свою власність, а просто її награбувала, експропріювала. Третя перепона для формування заможної незалежної людини — це державна бюрократія, яка нам залишилась у спадок від тоталітарного радянського суспільства. Вона в той час все контролювала й зараз намагається контролювати й перетягувати на себе владу, але робить це не прямими методами адміністративного тиску, а опосередковано — наприклад через податкову службу.Революція зараз носить у собі дві тенденції. Перша — це реалізувати соціальні завдання середнього класу в боротьбі із вищезазначеними небезпеками. Друга — це те, що мільйонери, які повстали проти мільярдерів і використали для цього революційну протесну енергію народних мас, можуть зрадити інтереси широких мас і позбутися цієї бази. Тоді революція закінчиться звичайним пересічним термідором, переродженням, як це вже часто бувало в історії. Ця друга небезпека, на мою думку, теж цілком реальна, бо ми знаємо декого з оточення пана Ющенка — вони ще вчора були правою рукою тих, хто зараз символізує те, з чим ця революція боролася.
Серед деяких вчених ходить думка, що олігархи виступили озброєним загоном народу. Однак це не зовсім так. Українська олігархія поділяється на два класи. Є олігархи-«паразити», тобто ті, які «паразитують» на вкраденій ними інфраструктурі (нафтопроводи, енергокомпанії, канали і т. ін.). І є неоолігархи — олігархи- виробничники. Перші зацікавлені в консервації тих соціально-економічних і політичних засад, які виникли за діючого режиму. Звичайно, вони доклали всіх зусиль, щоб наступник цього режиму — Янукович — прийшов до влади. Олігархи-виробничники вже зараз зацікавлені в тому, щоб Україна була щонайменше міжнародно визнаною країною. Їм потрібні квоти на західних і не лише західних ринках. Отже, вони були об’єктивно змушені підтримати Ющенка як виразника та демонстранта цивілізованості України, з якою вони сподіваються пов’язати своє майбутнє.