Три поділи Польщі

Царський уряд перелякався, що ситуація може вийти з-під контролю. 27 червня російські війська підступно оточили гайдамацький табір під Уманню. Після короткої сутички повсталі були змушені здатися. У полон потрапили Залізняк, Гонта й інші ватажки бунту. Протягом липня-серпня 1768 року було розгромлено більшість гайдамацьких загонів. Учасників повстання жорстоко покарали.Боротьба конфедератів проти царських військ тривала з 1768-го до 1772-го. В жовтні 1768-го на боці Барської конфедерації виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії. Французький уряд для керівництва збройними силами вислав генерала Дюмур’є. Але попри значну міжнародну підтримку, 1772 року головні сили шляхти було розбито російськими військами під командуванням Суворова. У 1769 році австрійські формування зайняли деякі території краківського Підгір’я.

Поразка Барської конфедерації стала однією з передумов першого поділу Польщі. Австрія та Пруссія, перелякавшись, що Росія зможе поступово прибрати до рук усю Річ Посполиту, вирішили поділити її між собою. За таких обставин пропозиція прусського короля Фрідріха II у 1771 році про поділ польських земель знайшла сприятливий ґрунт. 17 лютого 1772 року було укладено попередню домовленість між Пруссією та Росією, до них приєдналась Австрія. І 5 червня 1772-го повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі трактат про поділ польських земель.

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі, Австрія – Малопольщу і Галичину, Росія – Східну Білорусію та частину Лівонії.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.

Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої.

Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 Конституцію, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всім громадянам. У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792-му в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію. Втручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році. Від Речі Посполитої до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії, а до Росії – українські та білоруські землі. При цьому до уваги не взяли австрійських вимог.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко, – його розгромили російська та прусська армії. Після придушення бунту у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування.

На зайнятих у 1772 році землях (83 тисяч км2, 2600 тисяч мешканців) цісарський уряд створив окрему провінцію – Королівство Галичини і Володимирії, до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі (Західна Галичина). У 1786-1849 рр. до складу

Галичини належала Буковина, відібрана австрійцями в турків у 1775-му.

Представниками династії Габсбургів, які носили титул королів Галичини та Володимирії (Galiciae et Lodomeriae), були Марія Терезія (1740-1780), Йосиф II (1780-1790), Леопольд II (1790-1792), Франц II (1792-1835), Фердінанд I (1835-1848), Франц Йосиф I (1848-1916) і Карл I (1916-1918). Із 1849 року Габсбурги отримали ще й титул князів Буковини. Ніколи ніхто з них не був коронований володарями Галичини і Володимирії, хоча із 1867 року цісарі коронувалися ще й угорською короною святого Стефана.

У результаті ІІІ поділу Польщі до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину. Однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами.

У 1807-му після розгрому Пруссії Наполеон проголосив на частині польських земель Варшавське князівство під своїм протекторатом і “дарував” йому Конституцію (Кодекс Наполеона), яка задекларувала рівність усіх громадян, особисту свободу селян, надала право створення державних структур. У 1811-му селян звільнили від панщини за викуп, вони отримали право власності на землю.