Три поділи Польщі
230 років тому, 5 червня 1772-го, повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір про поділ польських земель. Згідно з цією угодою, Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі, Австрія – Малопольщу і Галичину, Росія – Східну Білорусію та частину Лівонії. Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року.
До середини XVIII століття Річ Посполита перетворилася з міцної європейської держави на малокеровану територію в центрі Європи, осередок конфлікту інтересів її сильніших сусідів – Пруссії, Австрії та Росії. Козацькі повстання та війни підірвали потугу Речі Посполитої. Її землями вже майже безкарно марширували російські та прусські армії в часи Семилітньої війни. Іноземні посли у Варшаві визначали, кого сейм має обрати королем, розкидали при цьому щедро золото та провокували боротьбу між магнатськими кланами.
За часів королювання саксонського курфюрста Августа III Фрідеріка (1733-1763), обраного завдяки російській інтервенції, знову загострилася боротьба магнатських угруповань. Табір Чарторийських і їх родичів “Фамілія” прагнув перетворити Річ Посполиту на сильну аристократичну державу з елементами європейського абсолютизму, він розраховував на підтримку Російської імперії.
Планувалося утворити постійний сейм, скасувати право розпуску законодавчого органу одним голосом – liberum veto (“не дозволяю!”), укріпити виконавчу владу та ліквідувати виборність королів. Йому протистояли люди Потоцьких, які намагалися зберегти магнатську олігархію й анархію, орієнтуючись на Пруссію.
Після смерті короля Августа III при сприянні російської імператриці Катерини II польським королем було обрано колишнього її коханця Станіслава Августа Понятовського (1764-1795). Він розпочав обережні реформи в адміністрації, фінансах, освіті.
Ці заходи викликали незадоволення поміж магнатів, котрі під керівництвом Радзивілла і за підтримки Росії утворили антикоролівську конфедерацію в Радомі (1767). Їх підтримав російський посол у Варшаві Микола Репнін: він зірвав процедуру скасування сеймом у 1766 році liberum veto.
Під приводом захисту прав православних Репнін увів до Польщі російські війська.
Відкрите втручання Росії в польські справи, підтримка православних дисидентів спонукали шляхту утворити 29 лютого 1768 року в містечку Бар (на Поділлі) нову конфедерацію, що спиралася на підтримку Австрії та Франції.
Це військово-політичне об’єднання спрямувало свої зусилля проти короля Станіслава Августа Понятовського та Російської імперії. Його формування ініціювали магнати брати Красинські, Пуласький тощо. Учасники Барської конфедерації виступали проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та проти реформ внутрішнього устрою, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти.
Безпосереднім приводом до виступу конфедератів стало підписання Понятовським 17.2.1768 (під грубим тиском російського уряду) указу про зрівняння католиків з некатоликами в політичних правах (Репнін заарештував головних противників зрівняння та вивіз у Калугу).
Конфедератам вдалося тимчасово зайняти Краків, Ченстохову. Вони підійшли під Львів, а далі захопили Південну Польщу, Україну і Білорусь. Упродовж воєнних дій із російськими військами чинили масові розправи над українським населенням, що зумовило піднесення гайдамацького руху і стало причиною повстання на Правобережній Україні – Коліївщини.
Повстання спонукала поява на Правобережжі російських військ, які вели боротьбу з військовими загонами конфедерації 1768-го. Українське населення сприйняло прихід царських військ як допомогу в боротьбі проти польської влади. Одним з ідейних натхненників і організаторів повстання став ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворський. Не виключено, що російський уряд сам спровокував виступ українських селян і козаків проти конфедератів, а одночасно й проти усього католицького та жидівського населення Правобережної України.
Очолив повстання запорожець Максим Залізняк. В урочищі Холодний Яр поблизу Чигирина він зібрав загін, який у травні 1768-го здобув Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Лисянку. 10 червня 1768-го гайдамаки Залізняка разом із загоном надвірних козаків Потоцького, яких очолив сотник Іван Гонта, узяли Умань і влаштували там погром жидів і католиків.