ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет Ук¬раїни, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.
Здобувши незалежність, народ України розпочав активну дія¬льність по створенню своєї демократичної правової держави.
16 липня 1990 p. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 р.— Акт проголошення незалежності України, чим відкрилися широкі можливості для де¬мократичного розвитку України.Прийняття Основного Закону стало для України закономір¬ним і логічним завершенням непростого процесу творення власної держави. Конституція — це одна з важливіших гарантій її незалеж¬ності, справді реформаторської розбудови держави.
Завершено найважливіший етап перехідного періоду. Україна вступає в якісно нову смугу власної історії. В умовах глибокої соціально-економічної і полі¬тичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розви¬ток процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демо¬кратизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політи¬чного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні.
Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюро¬кратичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочав¬ся процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури.
Намітився перехід до ринкових економічних відносин.
Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет Ук¬раїни, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.
Здобувши незалежність, народ України розпочав активну дія¬льність по створенню своєї демократичної правової держави.
2. Головні здобутки українців Галичини
в революції 1848-1849 рр.
Після поразки повстання 1830-1831 рр. у Галичині виникає мережа таємних польських організацій, які готували грунт для нового національного виступу. Політична ідеологія польського руху також зазнає суттєвих трансформацій. Відновлена Річ Посполита, твердили молоді польські революціонери, мала бути вільною демократичною республікою. Вони вбачали собі майбутню націю, як політичне об’єднання чотирьох народів — польського, українського, білоруського і литовського, в якому жодна національність на пануватиме над іншими. Польські поети "української школи" здобули великої популярності у Галичині. Потреба привернути на свій бік галицьке селянство зумовила появу в ідеології польського національного руху сильних антипанських мотивів. Група польських діячів проводила агітаційну роботу серед українських селян. Їхні брошури і прокламації, написані місцевою розмовною мовою, мали переконати жителів села, що основним винуватцем тяжкого становища селянства є австрійський уряд".
Однак полонофільска пропаганда не мала особливого успіху. Українська молодь, пересвідчуючись у тому, що всі заклики з боку поляків до "спільної боротьби за спільну волю" є лише прикриттям їх шовіністичної позиції, спробами в черговий раз використати українців для чужої їм мети, поступово почала відходити від польського революційного руху і створювати власні гуртки та організації. Особливо сильного удару польському рухові завдав той факт, що під час революційних заворушень 1846 року в Західній
Галичині польські селяни (мазури) не просто не підтримали повстанців, а влаштували для шляхти справжню різанину. У деяких регіонах були розорені та спалені до 90% відсотків шляхетських маєтків.
Патріотична українофільська позиція напередодні подій 1848 року знайшла свій концентрований вираз у праці "Становище русинів в Галичині", що її опублікував 1846 року в Лейпцигу один з чільних діячів "Руської трійці" Я. Головацький. Виловлені ним у цій праці ідеї, значною мірою, продовжували австрофільські традиції "святоюрської" верхівки греко-католицького духовенства і, в той же час, визначали нові національні пріоритети існування українців на теренах Австрійської імперії.