Участь Запорізьких військ у II світової війні

4 жовтня 1941 р., вистеливши шлях трупами своїх солдатів і офіцерів, фашисти ввірвалися в палаюче Запорожжя. Вони відразу ж установили свій "новий порядок", заснований на грабежах, насильстві, винищуванні радянських людей. 24 березня 1942 р. окупанти розстріляли за,містом 3700 чоловік — старих, жінок і дітей. Усього в Запорожжя від рук окупантів загинуло 44 тис. мирних жителів і військовополонених. За два роки і 10 днів окупації з Запорожжя на примусові роботи було вивезено в Німеччину 58 тис. чоловік. Незабаром місто наводнили представники німецьких промислових фірм, назви яких з'явилися на воротах заводів. А тим часом заводи бездіяли.

Небажання запорожців працювати на ворога, саботаж з'явилися найбільш масовою формою їхнього опору окупаційному режиму. Фашисти ввели загальну трудову повинність. Для відновлення Дніпрогесу і зруйнованих підприємств вони зігнали в Запорожжя десятки тисяч жителів міст і сіл області, тисячі військовополонених. Але загарбникам не удалося використовувати підприємства Запорожжя для посилення своєї військової моці. Так, на "Запорожстали" окупанти не змогли налагодити масове виробництво навіть снарядних гільз, незважаючи на те, що сюди з Німеччини завезли устаткування. На заводі "Ковкий чавун" № 1, устаткування якого не удалося евакуювати, випуск продукції не перевищував і 10 проц. довоєнного. На заводі "Ковкий чавун" № 2, де гітлерівці спробували налагодити випуск циліндрів і поршнів, 80 проц. їхній виявлялися бракованими. Намір відновити електролізний цех на алюмінієвому комбінаті також виявилося безуспішним. Не дали результатів і всі зусилля хоча б частково відновити Дніпрогес. Незважаючи на найсуворішу охорону і тюремний режим, часто виявлялися ушкодженими кабелі, виявлялося розбите устаткування. За цим випливали арешти, катування, розстріли.

Опір окупантам наростало, здобуваючи форми організованої боротьби. Незважаючи на те, що Запорізький підпільний горком партії, до складу якого входили М. Т, Грицай, А. Н. Боярський і А, В. Коллеров, припинив своє існування вже в жовтні 1941 р. (А. Н. Боярський і А. В. Коллеров були схоплені і розстріляні, а М. Т. Грицай врятувався, пішовши на Дніпропетровщину), у місті вже в перші месяцы окупації виникло кілька підпільних груп. Активно діяла залишена в підпілля група патріотів-розвідників у складі модельника заводу "Комунар" комуніста М. А. Крайсвитнего, працівника цього ж підприємства В. Ф. Гнєздилова й інших.

Підпільники передавали радянським військам розвідувальні дані. З травня 1942 р. у місті діяли ще дві розвідувальні групи. Усі три групи підтримували між собою зв'язок. Наприкінці 1942 р. підпільників вистежили гестаповпы. 7 січня 1943 р. факти страчували в м. Дніпропетровську М. А. Крайсвитнего, його дружину і 16-літнього сина, а також В. Ф. Гнєздилова. Після жорстоких катувань інших арештованих відправили в концтабір Бухенвальд. Однак розвідувальна робота в місті не припинилася. Із січня 1943 р. трохи розвідників передавали по радіо на велику землю потрібні зведення аж до звільнення Запорожжя.

У квітні 1942 р. у місті початку діяти підпільна група під керівництвом колишнього працівника відділу постачання "Запорожстали" комуніста Н. Г. Гончара, з вересня 1941 по лютий 1942 р. партизанського загону, що знаходився в складі, И. И. Копенкина, а потім возвратились у рідне місто для підпільної боротьби з окупантами. Заступником командира групи була А. И. Гиря, начальником штабу — інженер-будівельник Л. В. Вайнер. У групу входило близько 40 чоловік, в основному комуністи заводу "Запорожсталь". Підпільники розгорнули підривну диверсійну роботу в Шостого і Тринадцятого робітників селищах, на Вознесенке, Запорожж-Левом, Зеленому Яру, Верхній Хортиці, у Софиевке, Васильевке.Спираючи на підтримку радянських патріотів, підпільники вели серед населення антифашистську агітацію, поширювали прийняті по радіо зведення Совинформбюро, а також видрукувані на ротаторі листівки, улаштовували диверсії на підприємствах, зокрема, зірвали пуск відновлюваної домни, звільняли військовополонених червоноармійців, збирали і ховали зброю. З наближенням фронту в 1943 р. підпільники почали підготовку до збройному повстанню, однак, діяли не завжди обережно. 28 червня гітлерівці заарештували 58 чоловік, знайшли багато зброї, боєприпасів, два радіоприймачі, друкарську машинку, листівки. Велику частину арештованих гітлерівці розстріляли у вересні 1943 р., за місяць до звільнення міста, інших відправили в концтабори. У переддень 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 4 листопада 1967 р., на головній транспортній магістралі "Запорожстали" був відкритий пам'ятник учасникам, підпільної групи Н. Г. Гончара, а одна з вулиць у робочому селищі Павло-Кичкас названа його ім'ям.

Навесні і влітку 1942 р. патріотичні підпільні групи виникли майже на всіх підприємствах Запорожжя, а також у робочих селищах ім. Горького, Зеленому Яру, на станції Запорожье-П. У березні виникла підпільна група в таборі військовополонених, розташованому на заводі "Комунар". Улітку 1942 р. відбулося об'єднання підпільних груп підприємств південної частини міста, селищ і табору військовополонених. На організаційних зборах було створено керівне ядро за назвою "Ревком". Їм керували комуністи Н. С. Рыжаков і Г. И. Яценко.

У червні 1942 р. колишні працівники ЦК ЛКСМУ Л. Л. Ачкасов і Б. И. Миронов, що потрапили в оточення під Києвом і пробралися в Запорожжя, улаштувалися на роботу на паровозоремонтний завод. Разом з комуністами В. А. Дружковым, Н. Е. Божко і Р. С. Брусиновым вони створили підпільну організацію, у грудні 1942 р. зв'язок, що установив, з "Ревкомом". Відбулося нове об'єднання. Склад "Ревкому" розширився до 16 чоловік. Керівником його став комуніст Л. Л. Ачкасов. Діяльність "Ревкому" вийшла далеко за рамки південної частини міста і робітників селищ — він підтримував зв'язок з підпільними групами в селах Васильевского, Михайлівського і Червоноармійського районів. До початку 1943 р. організація поєднував понад 70 чоловік. За рішенням "Ревкому" бойові підпільні групи навесні 1943 р. робили диверсії на паровозоремонтному, алюмінієвому й іншому заводах, на транспорті, виводили з ладу верстати, засипали пісок у букси паровозів і вагонів. Підпільники активно протидіяли ворожій пропаганді шляхом виведення з ладу радиотрансформаторов і всього міського радіовузла, поширення листівок і зведень Совинформбюро. Окрема група займалася звільненням військовополонених з табору через підставних родичів, а коли гітлерівці підсилили контроль і охорону табору, улаштовувала утечі військовополонених. "Ревком" перешкоджав викраденню молоді на каторжні роботи в Німеччину. Підпільники Т. С. Жорникова і М. Л. Михайлов, що працювали на біржі праці, заплутували облік працездатного населення, а лікар А. В. Земляний забезпечував юнаків і дівчин довідками про непрацездатність, Із самого початку своєї діяльності підпільники готувалися до збройного виступу — добували зброю і боєприпаси, розробляли план дій. Однак здійснити його їм не удалося. У березні 1943 р. гестаповці заарештували, а потім знищили більш 50 чоловік, у т.ч. Л. Л. Ачка-сова і Б. И. Миронова. Інші підпільники таємно пішли з міста і повернулися вже з частинами Червоної Армії.