Україна за часів Петра I
Використовуючи шведський досвід і шведські зразки, Петро, як правило, вносив зумовлені особливостями Росії зміни. Указ Петра від 28 квітня 1718 р. оголошує: "Всім колегіям зараз же на підставі шведского статуту підпорядкувати в усіх справах і порядках Росії по пунктах, за якими пункти в шведському регламенті незручні, або із ситуацієюю в державі ".
В 1712 р. у Петра з'являється ідея створити по шведському зразку колегії. Перша нотатка царя про кількість колегій відноситься до 23 березня 1715 р. - тільки шість колегій без розшифровки їхніх обов'язків: Юстиції, Іноземні справи, Адміралтейство, Військова, Камер- і Коммерц-колегії.Реформа почалася в кінці 1717 - початку 1718 р., коли Петро склав своєрідну програму майбутніх перетворень: він визначив число і компетенції колегій, а також укомплектував їхнім керівним складом. Указом від 15 грудня 1717 р. Призначаються президенти і віце-президенти колегій:
Берг і Мануфактур. Рудокопні заводи і всі прочія ремесла і рукоділля, і заводи оних, і розмноження, при цьому же і артилерія". З появою колегій припиняли своє існування багато з цих наказів, що збереглися, а деякі з них вийшли в склад нових установ, так, в Юстиц-колегію війшли сім наказів. Особливістю колегіальної системи стало більш чітке розмежування сфер діяльності і дорадчий порядок ведення справ. Самий Петро писав:
" В колегії запропоновану потребу розбирають багато хто, і, що один не збагне, те збагне другий, а чого не побачить той, то інший побачить". Колегіальна система мала недоліки, і склад колегій при житті Петра неодноразово змінювався. В 1721 р. була створена Духовна колегія - Синод, що був виведений з підпорядкування Сената, в 1722 р. Берг і Мануфактур-колегія була поділена на Берг-колегію і Мануфактур-колегію, була утворена Малоросійска колегія для поліпшення управління Україною, а Вотчинна контора Юстиц-колегії отримала статус колегії.
В 1720 р. був прийнятий Генеральний регламент — документ, що визначав штати колегій, що остаточно розмежовував їхні функції і компетенцію. Формування колегіальної системи було завершене. Вона функціонувала майже сторіччя - з 1717 по 1802 р. Після установи колегій Петро вирішив по шведському зразку реформувати і місцеве управління. Почалася чергова реформа місцевого адміністративно-територіального влаштування. В 1719-1720 р. Були скасовані "частки" і посади ландратів, губернії тепер ділилися на провінції, а ті, в свою чергу, на дистрикти, на чолі яких стояли земські комісари, що призначалися Камер-колегією.
Міське управління було передане в руки міських верхів. Посада бургомистрів скасовувалася. Всі посадові населення ділилося на три частини:
1-у гільдію (багаті купці і володарі ремісничих майстерень),
2-у гильдію (дрібні торговці, заможні ремісники) і "подлый люд", більшість, яка складала міське населення. Правом вибору в нові органи міського самоврядування - магістрати - отримали лише представники "регулярного" населення - члени гільдій, обиратися могли лише члени 1-ої гільдії. Діяльність всіх міських магістрів контролював створений в 1720 р. Головний магістрат.
Поряд з розподілом міського населення, були проведені реформи і в відношенні численного класу некріпосного населення — воно об'єднувалося в стан державних селян зі чимал звуженням прав і можливостей. Переписом 1719-1724 р. Було ліквідоване холопство шляхом злиття його з кріпосними селянами.
Нова система органів управління створила потужний шар чиновничого дворянства в Росії, склався розгалужений дворянсько-бюрократичний апарат. Після повного урівнення земельних володінь дворян (поместий) і бояр (вотчин) дворянське землеволодіння остаточно перетворилося в панівне, причому указ про майорате 1714 р. повернув роздроблені володіння. Але ця міра повністю реалізована не була.
Своєрідним підсумком адміністративних перетворень Петра I став прийнятий в 1722 р. табель про ранги - зведення законів про порядок державної служби. Табель зобов'язував усіх дворян служити і оголошував службу єдиним засобом отримання будь-якого державного чину, причому відкривалися можливості просування по службі і вихідців з "подлого люда", а досягнення восьмого рангу означало привласнення дворянства, в ніж полягала відома демократизація системи управління. Петро відзначав в указі про Табелі:
"Ми для того нікому жодного рангу не дозволяємо, доки вони нам і Вітчизні жодних послуг не покажуть і за них характеристики не отримають".