Хрущовська відлига та рух шістдесятників

Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Ліна Костенко ЇЇ перші збірки написані під час „відлиги”, „Проміння землі”, „Вітрила”, „Мандрівки серця” засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність глибоко, філософськи осмис¬лювати дійсність, генерувати нові, оригінальні дум¬ки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса, А.Штогаренката ін. Новатор¬ством позначена була авангардна музика композиторів - „шістдесятників” Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруєва.Відбулися зміни в спрямованості образотворчогомистецтва. З рухом „шістде¬сятників” тісно пов'язане ім'я талановитої худож¬ниці, учениці Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму”, що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису. Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими ху¬дожниками - „шістдесятниками” стала основопо¬ложницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в на¬ступні десятиріччя. Пожвавлення в національно-культурному житті привело до зростання інтересу в суспільстві до те¬атрального мистецтва: протягом 1958-1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рік.

З новими ідеями й творчими знахідками влили¬ся в потужний струмінь суспільно-культурного ру¬ху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш відомих трудівників і творців української культури новітнього часу. „Відлига” дещо розкріпачила твор¬чий потенціал українського народу, сприяла підне¬сенню національної гідності та самосвідомості, збе¬реженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Пік „відлиги” для України припав на кінець 50 — початок 60-х рр. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мо¬вою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими рока¬ми повоєнної історії. В 1957 р. вони становили 53%, у 1958 — 60, у 1960-му — 49, але уже в 1965 р. цей показник опустився фактично до рівня 1940 р. — 41%. Далі — лише неухильно зменшу¬вався.

4. Рух шістдесятників

Свідомість цього покоління зазнало меншого впливу радянської ідеології з усіма її викривленнями. Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна. У системі цінностей цього покоління з'явилися не¬сподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скеп¬тицизм, гуманізм без сурогатних домішок класово¬го підходу, космополітичність культурних смаків. Воно уособлювало собою суспільно-культурне яви¬ще, течію, духовний феномен — шістдесятників. Цей термін активно вживався вже на початку 60-х рр.

Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками, здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е.Хемінгуея, А.Камю, А.Сент-Екзюпері, Ф.Кафки та ін. Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні, мексикансь¬кий монументальний живопис і скульптуру. Над¬бання західної культури сприяли підвищенню ста¬тусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму”. За¬кономірним наслідком цих зрушень було відрод¬ження інтересу до власної культури, її багатств. Врешті-решт з’явилася потреба визначити свою культуру не в тіні “старшого брата” а в контексті загаль¬носвітової культури. Нове покоління інтелігенції, крім більшої свобо¬ди та інформованості, мало в активі вищий культур¬ний рівень, талант і смак. Відбулася певна переоцінка цінностей: це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звер¬нення передусім до внутрішнього світу людини, прагнуло до відновлення чистої естетики, культиву¬вало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаності своєї культури. В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури. Поетичні вечори І.Драча, Ліни Костенко, М.Вінграновського та ін. збирали тисячні ауди¬торії. Плеяда блискучих літературних критиків повернули цьому жанрові звання літератури. Нову хвилю в кінематографі представляли С.Параджанов, Ю.Іллєнко, Л.Осика. Нові імена, ідеї з'явилися в гуманітарних нау¬ках: історії, археології, літературознавстві, мистец¬твознавстві. Звичайно, коло шістдесятників було значно ширшим. До них горнулися молоді вчені, вчителі, студентство.

Цілком логічною стала занепокоєність вищих партійних органів. зпочатку її доводилося стриму¬вати, оскільки вона не збігалося з віяннями часу. Втім довго чекати не довелося: сигнал було надано. 8 березня 1963 р. у Москві відбулася зустріч М.Хрущова з мистецькою інтелігенцією, зміст якої послужив „керівництвом до дії” для маси апаратників усіх рівнів. Почалася чергова кампанія на зразок ідеологічного погрому 40-х — початку 50-х рр.У пресі, на зборах творчих спілок почалося цькування шістдесятників. Першими пролунали звинувачення у „формалізмі”, „космополітизмі”, відході від „марксизму-ленінізму”. Словесні атаки супроводжувались адміністративними заходами. Спочатку почали обмежувати публікації шістдесят¬ників у літературних журналах („Жовтень”, „Пра¬пор”, „Вітчизна”, „Ранок”, „Дніпро” та ін.), газе¬тах — скрізь, де вони раніше мали трибуну. Більшість шістдесятників-поетів „першої хвилі” — Л.Костенко, І.Калинець, Г.Кириченко, Б.Мамай-сур, В.Голобородько та ін. перестали друкуватись саме після 1963 р. Стали забороняти, а то й просто розганяти літературно-мистецькі вечори. Закрили клуби творчої молоді.