Роздроблення Київської Русі

Київ тривалий час вважався державним і духовним центром

Русі: там знаходилися великокнязівський стіл (престол) і митрополична кафедра православної церкви. Однак великі київські князі вже не могли здійснювати державну владу над усією терторією Русі. Центри реальної державної влади перемістилися в землі-князівства, які відмовлялися визнавати зверхність Києва. Управління в них здійснювалося за принципом середньовічної феодальної ієрархії:великий князь (або просто князь),удільні князі , бояри. Вони створювали місцеву адміністрацію: у волості й погости призначалися посадники, тисяцькі, вірники, тівуни, які залежали від князів. Спираючись на військові дружини, князі і бояри тримали в покорі селян і міщан, а також захищали кордони від вторгнень ворогів.

Хоч роздроблення держави Київської Русі в цілому було прогресивним явищем, разом з тим воно мало і певні негативні наслідки: послаблення централізації державної влади і єдності сил численних князівств підривало міць Русі перед лицем загрози з боку східних кочівників(половців, монголо-татар) та західних держав (Лівонії, Литви, Польщі, Угорщини).

Київська земля. За володіння київським престолом йшла боротьба між багатьма князями. В період роздроблення Київ перетворився з столиці великої держави на центр Київської землі – князівства, що межували з державою половців-кочівників Дешт-і-Кипчак (Половецька земля) на південному сході . Постійні вторгнення половецьких орд на Київську землю підривали господарство й відволікали значні військові сили для оборони краю. Та незважаючи наце Київ ійого округа-земля залишалися символом великокнязівських традицій, що базувалися на ідеї цілісної Русі як держави. Немало князів прагнуло до оволодіння Києвом, щоб відновити єдність і цілісність Русі. Але ці прагнення були нездійсненними. Внаслідок міжусобної боротьби сили київських великих князів послаблювалися, і вони не могли зберегти й зміцнити єдність Русі.

У 1155 р. Києвом заволодів син Володимира Мономаха, владимиро-суздальський князь Юрій Долгорукий, з іменем якого пов’язане заснування Москви (1147 р.) . Але через два роки він раптово помер, не встигши зміцнити великокнязівської влади.

На той час почастішали напади половців на Київську землю. Київські князі, зайняті міжусобною боротьбою, не забезпечували її надійну оборону. У 1202 р. Київською землею заволодів галицький князь Роман Мстиславич. Він також намагався піднести роль Києва як головного центра Русі, але його зусилля виявилися марними:удільні князі не підкорялися великому князеві.

Переяславська і Чернігівська землі.У політичній залежності від Київського князівства здавна перебувало Переяславське князівство.На його території розвивалися землеробство, скотарство, ремесла і промисли.Було 25 міст.Багатства русів приваблювали кочивників.Для захисту руське населення зводило вали і фортеці.У складних умовах, переяславські князі підтримували політичні звязки з Владимиро-Суздальським князівством.

Половецькі орди вторгалися і в Чернівську землю, де знаходилися Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства.Вони руйнували міста і села, грабували майно, винищували або забирали в полон людей.На Чернівській землі нараховувалося 46 міст.Боротьба проти половців змушувала чернігівських і новгород-сіверських князів об’єднувати сили. Їхні військові дружини в 1183 р. завдали поразки половецьким ордам ханів Кончака і Кобяка. Проте самостійний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р. був невдалим. На березі р. Каяли половці оточили його військо і в жорстокій битві розгромили. Князь Ігор потрапив у полон.

Звільнившись, Ігор продовжував боротьбу з ворогами, став чернігівським князем, намагався об’єднати сили князів. Проте Чернігівська земля продовжувала розпадатися на дрібні удільні князівства.

Наростаюча загроза агресії з боку іноземних держав змусила князів об’єднати Галицїку і Волинську землі в одно князівство(1199 р.). волинський князь Роман Мстиславич придушивбоярську опозицію, вів успішну боротьбу проти половців, а також сусідніх держав, що прагнули захопити Галичину і Волинь. Під його владою об’єдналися Галичина, Волинь і Київщина. Князь Роман Мстиславич загинув в одній із битв з ворогами у 1205 р. Київський літописець писав про князя Романа:”Був він князь мудрий, вимовний, богобоязкий, поважний на всіх землях і славний своїми походами... Він привів землю до квітучого стану”. Галицько-Волинська держава за часів Романа володіла землями від Карпат до Дніпра і від Прип’яті до Чорного моря. Вона була дуже впливовою серед країн Європи.

Після смерті Романа феодальні міжусобиці в Галицько-Волинському князівстві загострилися, чим скористалися феодали Угорщини і Польщі, щоб загарбати галицькі й волинські землі. Настав тяжкий час для всієї великої Української держави. У 1205 р. Князями стали малолітні сини Романа: галицьким—Данило(1201-1264 рр.) і волинським його сиарший брат Василько (1199-1271 рр.), а регентом при них була мати, ім’я якої невідоме. Галицькі бояри намагалися не допустити продовження династії: кілька років князі поневірялися за кордоном, поки підросли й розпочали боротьбу за престол. Боярська опозиція зазнала поразки, бо Данило і Василько діяли спільно й спиралися на весь народ, який утискували можновладні. Старшим князем був Данило, прозваний Галицьким, його сократником і помічником усі роки залишався Василько.