Роздроблення Київської Русі
Однією з головних ознак кожної народності є її мова.На південно-західних руських землях поряд із старою слов’янською мовою розвивалась народна українська мова.Про це свідчить словниковий склад фолькльору і поеми “Слово о полку Ігоревім “, тогочасних Київського і Галицько-Волинського літописів.Українська мова заявила про свою життєздатність як витвір цілої народності.
Поступово творилася своєрідна, оригінальна матеріальна й духовно культура українців. Однією з найважливіших соціальних і духовних сил тогочасного суспільства залишалася правосоавна церква.
На той час значно развинулась державотворчість української народності: окрім земель-князівств Подніпров’я
утворилась велика етнічна українська держава—Галицько-Волинське князівство, що стало європейським королівством .
Українська державність стала необхідною формою існування народності.
Уже в 12ст. чіткіше визначилися межі розселення українців на південно-західних землях.Компактність їхнього розселення сприяла поступу украінськоі народності.Зрештою в цей складний час формувалась етнічна самосвідомість українців й виникла самоназва їхньої території—“Україна”. А це вже означало наявність етнічних традиций в середовищі українців .
У Київському літописі під 1187 р. уперше назва “Україна” віднесена до території південної Русі.У тому році в битві з половцями загинув переяславський князь Володимир Глібович.Змальовуючи цю сумну подію, літописець зазначав:
“И плакашася по нем все переяславцы…О нем вся Украина много простонала”.Отже, назва «Україна» тоді вже поширювалася на Київщину, Переяславщину і Чернігівщину. У тому ж літописі під 1189р. названо «Украйна Галичская», Галицьке князівство, до складу якого входили Подністров’я, Покуття і Буковина, а також галицькі землі аж до берегів Чорного моря і гирла Дунаю. Тут же згадано кочове плем’я торків, що мешкало на Україні по обидва береги р. Рось . Тоді Поросся було складовою частиною Київського князівства.Також у Галиць-Волинському літописі під 1213р. та 1279р. Пишеться що Волинь також називали Україною.
Таким чином, з кінця 12ст. назва «Україна»поступово почала поширюватись на Подніпров’я, Побужжя, Подністров’я, Причорномор’я, Приазов’я та Прикарпаття і перетворилась на спільну для Київщини, Переяславщини,Чернігівщини, галичини і Волині, де саме в цей час формувалася українська народність. Тому населення називало свій край «Україна» що походить від слова “край” і “країна”.Історичним осередком формування української народності стала територія Середнього Подніпров’я(Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина), до якого тяжіли інші землі(Поділля, Волинь, Галичина). Центром цього етнічого процесу в період Київської Русі і роздроблення цієї держави залишався Київ. Українська народність стала етнічною основою земель-князівств Південно-Західної Русі в 12-13 ст. і власної незалежної державності в наступні століття на території України.Державне відокремлення князівств. Процес роздроблення і фактичного поділу Київської Русі на кілька самостійних земель-князівств відбувався протягом 12-13 ст.
Роздроблення дістало назву в науці “феодального”, бо визначальними причинами його стали утвердження і дальший розвиток феодальних володінь; виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їх прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру – Києва. Цьому процесові сприяла також церковна організація – утворення православних єпархій у містах , які стали осередками утворення незалежних князівств. Місцеві єпископинерідко освячували прагнення князів до здобуття самостійності земель-князівств.
Про початок роздроблення Київської Русі свідчить з’їзд князів у місті Любечі (1097р.).За повідомленням «Повісті временних літ», зїзд ухвалив тоді рішення : «Від цієї пори будемо всі одностайні й бережімо Руську землю , хай кожний держить отчину свою...». А в 1132 р. Літописець підсумував:
«Роздерлася вся Руська земля». Наступав державний розпад Київської Русі на землі-князівства , серед яких найзначніші:Київська, Чернігівська, Переяславська, Галицька, Волинська (Україна), Владимиро-Суздальська, Новгородська, псковська, Смоленська, Рязанська (Росія), Мінська, Туровська (Білорусь), а вони ділилися на дрібніші удільні князівства. Між землями-князівствами були складні взаємовідносини: виникали гострі суперечності й незгоди, бракувало одностайності щодо відстоювання Руської землі.