М.П. Чорнобаєва – шістдесят років на освітянській ниві

Народилась Марія Пилипівна Гринчик (Чорнобаєва) у березні 1928 року в с. Торканівка, Тростянецького району, Вінницької області в родині колгоспників. Жага до навчання була притаманна їй з дитинства. В школі отримувала одні лише відмінні оцінки, але до війни встигла закінчити тільки шість класів Торканівської середньої школи. Під час війни вона разом із своєю сім’єю знаходилась на тимчасово окупованій території. Після визволення села від німецьких загарбників в 1944 році вона продовжує навчання з тією ж заповзятливістю, котру вчителі помітили в неї в дитинстві, але серйозніше, осмисленіше. Це спонукало адміністрацію школи запропонувати Марійці посаду старшої піонервожатої. Хоча у неї все ладилося у роботі з маленькими дітлахами, але вона прислухалась до порад старших товаришів-педагогів, які настирливо рекомендували їй продовжити навчання і отримати спеціальність вчителя [1]. З вересня 1944 року по 1946 рік вона навчається у Бершадському педагогічному училищу, де отримує кваліфікацію “вчитель молодших класів”. Диплом із відзнакою дає їй можливість продовжити навчання далі. У складі п’ятивідсотків від загального прийому її без екзаменів зараховують на філологічний факультет Одеського педагогічного інституту ім. К.Д.Ушинського. В 1950 році вона закінчує інститут і отримує кваліфікацію “вчитель української мови та літератури”. При захисті диплома їй було запропоновано продовжити навчання в аспірантурі, але жага до роботи в школі переважала. Вона попросила, щоб її направили за розподілом у сільську школу. Бажання було виконано, і вона іде працювати вчителем-мовником у середню школу села Кам’яна Криниця на Кіровоградщині, де успішно викладає мову та літературу до 1953 року. В навчальному 1953-1954 році її переводять на роботу до району, де вона працює завучем Ульяновської середньої школи №1 [2].

З 1957 року життя Марії Пилипівни Чорнобаєвої повністю пов’язане з Дніпропетровщиною. Два наступні роки вона працює інспектором обласного, а потім міського відділів народної освіти. Її робота як інспектора-організатора влаштовувала керівництво освітянської галузі, але її саму все більше і більше тягнуло до практичної роботи у школі, до дітей.Коли в кінці 50-х років в Україні почали створювати школи-інтернати, вона не витримала і попрохала завідувача міського відділу народної освіти А.А.Ковуру дати їй змогу реалізувати себе в якості педагога, а не чиновника. Прохання задовольнили, і з 1959 року по сьогоднішній день Марія Пилипівна працює директором загальноосвітньої неповної середньої санаторної школи-інтернату № 3 для дітей, хворих на сколіоз [7]. У той важкий рік створення інтернату їй прийшлося не тільки підбирати кадри для нової школи, але й прийняти активну участь у становленні та розбудові матеріально-технічної бази інтернату ¾ це гуртожиток, їдальня, котельня, майстерні. Протягом десяти років колектив, очолюваний Марією Пилипівною, досяг вагомих успіхів: були створені хороші умови для навчання і життя важких підлітків, школа почала працювати без другорічників. В липні 1968 року невтомну працю Марії Пилипівни Чорнобаєвої було оцінено високою державною нагородою ¾ їй було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці [6]. Нагороду вона отримала разом з десятьмапредставниками України, в тому числі з В.О.Сухомлинським, у Москві, під час проведення Всесоюзного з’їзду вчителів.В 1971 році восьмирічну школу-інтернат № 3 м. Дніпропетровська наказом Міністерства народної освіти України було реорганізовано в санаторну школу-інтернат для дітей, хворих на сколіоз [7]. І знову прийшлось Марії Пилипівні впритул займатися матеріально-технічною базою нового учбового закладу, підбором кадрів, в першу чергу медичних, для роботи з хворими дітьми [3; 4]. На прийомі у Голови Держплану України вона вирішила питання про фінансування добудови навчального корпусу, будівництво малого олімпійського басейну. Залучила до роботи в школі відомих фахівців лікарів-ортопедів професорів Л.О.Смірнову, Л.Г.Чепкаю, тоді ще невідомого асистента, а тепер вченого з світовим іменем завідувача кафедри травматології і ортопедії професора О.Є.Лоскутова. Сьогодні школа-інтернат укомплектована висококваліфікованими, досвідченими як педагогічними, так і медичними кадрами. Навчально-виховний та лікувальний процеси забезпечують 52 педагога, 28 вихователів та 23 медичних працівника. 35 педагогів та лікарів мають кваліфікацію “спеціаліст вищої категорії”. Досвід багаторічної роботи школи показує, що тільки в школах такого типу процеси навчання, виховання та лікування дітей, хворих на сколіоз, можуть поєднуватися найбільш ефективно. Робота навчально-лікувального закладу неодноразово демонструвалась на Виставцідосягнень народного господарства в м. Києві та м. Москві. Реформування освіти у світлі вимог Законів України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту” сприяло пошукам педагогічного колективу, очолюваного М.П.Чорнобаєвою, найоптимальніших шляхів оволодіння учнями основ наук, прагнення сформувати в незалежній Україні таку людину, яка здатна мислити, приймати рішення в будь-яких умовах. Колектив школи-інтернату постійно працює над проблемою: “Педагогіка особистості ¾ основа гуманізації”, яка вимагає переосмислення поглядів на особистість у навчанні, вихованні та лікуванні, переосмислення стосунків з вихованцями, пошук інноваційних технологій комплексного навчально-виховного та лікувального процесу. У її впровадженні керуючим центром стала Рада школи та творча група. Цілеспрямовано в школі-інтернаті ведеться методична робота, яка ставить за мету втілення в повсякденне життя активних форм з питань диференціації, індивідуалізації навчання, виховання, підвищення розвивальної функції сучасного уроку. Це, насамперед, відкриті уроки, семінари-практикуми, ділові ігри, проблемні дискусії та інше, в ході яких розглядаються такі актуальні питання, як “Інтенсифікація інтелектуально-пізнавальної діяльності учнів”, “Диференційований підхід у навчанні”, “Нестандартні уроки”, “Формування в учнів патріотизму” таінші. Реалізуючи національну програму “Діти України”, вчителі проводять ґрунтовну роботу з обдарованими дітьми. Як результат такої кропіткої роботи педагогічного колективу, практично всі випускники школи-інтернату закінчили або продовжують навчання у вищих навчальних закладах. З метою реалізації Концепції громадянського виховання особистості в умовах розбудови української державності вся виховна робота спрямована на формування свідомого громадянина, патріота, людини з почуттям власної гідності. Колектив школи велике значення надає позакласній та позашкільній роботі. В школі успішно діє дитяча організація “Еврика”, мета якої – виховання шанобливого ставлення до культури, традицій, звичаїв нашого народу. Важливе місце серед різних форм роботи займають гуртки з народознавства “Берегиня”, хорового та вокального співу “Веселка”, декоративно-прикладного мистецтва, драматичного, хореографічного та інших. Незмінною популярністю користуються конференції, вечори, диспути, екскурсії по історичних місцях міста, зустрічі з відомими людьми Дніпропетровщини, в тому числі з людьми старшого покоління, народними умільцями, співаками та поетами. Традиційним стало Шевченківське свято, яке сприяє відродженню мови українського народу, широкій популяризації творів українських письменників. В кінці кожного навчального року традиційно аналізується ефективність навчання, виховання та лікування хворих дітей. Все вище перелічене дозволило колективу школи-інтернату довести якісний показник навчання до 65% [5].Марія Пилипівна проявила себе і як вчений-педагог. Її наукові доробки складають близько 30 наукових праць. Не реалізувавши себе як вчений на початку 50-х років після закінчення інституту (до речі з приводу вступу до аспірантури вона, проста сільська вчителька, була запрошена на прийом заступником Голови Ради Міністрів України, відомим драматургом О.Є.Корнійчуком) вона в 1974 році досягла своєї мети. В якості здобувача на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук вона блискуче захистила дисертацію в Науково-дослідному інституті педагогіки та психології Міністерства освіти України [8]. Тема її роботи – “Вартісність орієнтаціїпідлітків у сфері спілкування і шляхи їїформування” – була запропонована її науковим керівником, тоді старшим науковим співробітником, кандидатом наук, а нині віце-президентом АПН України, доктором педагогічних наук, професором О.В.Киричуком. Коло наукових інтересів завжди торкалося проблем орієнтацій підлітків. Маючи повноцінний, вельми цікавий матеріал, зібраний впродовж багатьох десятиріч педагогічної роботи, вона вибудувала свою власну концепцію ціннісних орієнтацій підлітків у сфері спілкування. Про це свідчать ряд публікацій по даній темі [9-14], про це свідчать високі педагогічні нагороди – медалі А.С.Макаренка та Н.К.Крупської, обласна педагогічна премія [7].