Галина Андріївна Кузьменко-голова Cоюзу вчителів Гуляйпільської республіки (1919-1920 рр.)

Подібні заяви не означали, що освiта буде покинута напризволяще. На думку махновцiв, турботи по утриманню навчальних закладiв повиннi були повнiстю взяти на себе органи мiсцевого самоуправлiння, якi також мали визначати разом з освiтянами профiль закладiв освіти i навчальну програму.

У жовтні 1919 р. були скликанi районнi педагогiчнi конференцiї та проведено воєнiзацiю школи i всього пiдлiткового населення. Останнiй захiд призвiв до небажаних наслiдкiв. Iмiтуючи вiйськовi дiї, учнi вчиняли справжнi "побоїща". Справа дiйшла до випадкових убивств, що трапились у Гуляй-Полi та Новоспасiвцi. В Гуляй-Полі було по-справжньому повішено “полоненого” хлопчика. У Новоспасівці дитина загинула від кинутого каменя, що влучив їй у голову під час “кіннотної атаки” [13]. Iнциденти набули широкого розголосу. Було вирiшено, що подiбна практика розбещує учнiв. Молодшим класам було заборонено займатись "бойовими маневрами" i рекомендовано обмежитися стройовими заняттями.

Питання про мову викладання було вкрай важливим для шкiльної секцiї. Його мав вирiшити IV районний з'їзд Рад, але його делегати заявили, що з'їзд вважає неправомiрним для себе вирiшувати питання про взаємовiдносини в Українi росiйської та української мов i що цю проблему мають вирiшити з'їзди майбутнього [14]. Таким чином, проблему довелося вирiшувати Культпросвiтньому вiддiлу ВРР самотужки. Його програмне оголошення було опубліковано 18 жовтня 1919 р.: "Революцiйне повстанство, дотримуючись принципiв iстинного соцiалiзму, не може силувати природнi потреби народу українського. Тому питання про мову викладання в школах має бути вирiшене не нашою армiєю, а лише самим народом в особi батькiв, вчителiв i учнiв... Наказ ген. Май-Маєвського, що забороняв материнську мову в школах, вiднинi скасовується як силою нав'язаний нашим школам. В iнтересах духовного розвитку народу мова шкiльного викладання має бути та, до якої природно схиляється мiсцеве населення... i воно, а не влада i не армiя має вiльно i самостiйно вирiшувати це питання" [15].

Відступ у листопаді 1919 р. повстанської армiї на Правобережжя застав Шкiльну секцiю, коли вона ще не завершила свiй органiзацiйний перiод, не встигши провести жодного з запланованих з'їздiв батькiв i вчителiв, хоча і встигла створити Союз учителів головою якого було обрану Г.Кузьменко.

У час мирного перепочинку восени 1920 р. справу шкiльного реформування було продовжено. Питання органiзацiї освiти було винесено на вiдкрите засiдання Гуляйпільської сiльради.

Станом на 1914 р. Гуляй-Поле представляло собою досить солiдний педагогiчний полiгон. Тут було розташовано п'ять земських початкових шкiл, двi (за iншими даними, три [16]) з яких було перереформовано спочатку в середнi, а потiм, восени 1918 р., в гiмназiї. Крiм цього, існували однокласна церковно-приходська школа, фабрична, нiмецька та двi єврейськi школи [17].Проте зруйнована війною гуляйпiльська освіта в жовтні 1920 р. перебувала в станi занепаду. Не маючи власних господарств, сiльськi вчителi були поставленi в критичне становище повною вiдсутнiстю заробiтної плати. Голодне життя ставало реальнiстю навiть у сiльських умовах, куди ще недавно вчителi прагнули вирватися з голодуючих мiст: "школу хоч закривай, грошей нема, i вчителi голодують" [18]. Намагаючись отримати бодай якесь харчування, вчителi пристосовувались, як могли. Шкiльнi будови спорожнiли. В цих умовах спроби махновцiв реформуватишкiльництво вже мають вигляд не бажання пристосувати освiту до iдеологiчних вимог анархiзму i потреб мiсцевого населення, аповиннi розглядатися як спроби її збереження вiд повного згасання.

Шкальне питання вирішувалося на кількох засіданнях сільської ради. Виникла навiть суперечка мiж послiдовниками Ф.Фаррера i прихильниками "єдиної трудової школи", яким шляхом має пiти реформа. Iдеї "єдиної трудової" почав пiдтримувати i Н.Махно, що знаходився в селi на лiкуваннi. П.Аршинов зазначає, що Н.Махно прохав зробити йому кiлька доповiдей з її теорії [19]. Та, незважаючи на таку авторитетну пiдтримку, в результатi обговорень перемогли прихильники Ф.Фаррера. Було вирiшено утримувати вчителiв за рахунок мiсцевого населення, що обкладалося однорозмiрною "шкiльною повиннiстю". Для керiвництва шкiльництвом було відтворено Шкiльну комiсiю з представникiв учителiв та мiсцевого населення, яка склала навчальний план, а також план подальшого розвитку шкiльництва.

Місцеве селянство підтримало освітні заходи махновцiв, керуючись своєрiдним уявленням про достатнiсть освiти, яка навiть при своєму значному обсязі не повинна переходити в iнтелiгентнiсть. Не заводячи розмов про освiту вищу, селяни одночасно стояли за необхiднiсть початкової i, по можливостi, середньої освiти. Гуляйпiльська вчителька Н.Сухогорська, повiдомляє про випадки, коли в мiсцевих школах навчалися "дядi" вiком в 20 i бiльше рокiв. Їх школярство, що занадто затягнулося, не ставало на завадi багатьом iз них бути активними махновцями i з вершини свого становища погрожувати вчителям: "Переводь, а то батько розправиться!" Проте цi погрози на переводи учнiв в наступний клас впливу не мали. Викладачi ставили "коли" махновцям так, як i iншим смертним, i Махно, треба вiддати йому належне, в педагогiчнi справи не втручався" [20]. Махновцi-школярi змушенi були навчатися уривками лише в час свого перебування в селi.