Релігійна діяльність Михайла Попова на Закарпатті в 1938-1944 рр.

Після окупації Закарпаття угорськими військами, ставлення до православної церкви було неприховано вороже. Угорський уряд вважав, що діяльність православної церкви спрямована на співпрацю з російською владою і підозрював священиків у антидержавній діяльності. Восени 1939 р. угорська влада прийшла до переконання, що не варто перебільшувати загрозу радянського сусідства в Карпатах, а тим більше обов’язково пов’язувати з православною церквою [Данко О. Вказ. праця. – С. 170].

За дорученням Міністерства культів М. Попов встановив тісні зв’язки з архієпископом Савватієм (Врабец) та його прихильниками на Закарпатті. У цій роботі йому сприяли – М. Дорослай – православний священик з м. Сегед (Угорщина),якого в 1939 р. було обрано головою консисторії Мукачівської єпархії та Є. Якуб – секретар архієпископа Савватія на Закарпатті [Архів УСБУ. – Арх. крим. спр. № 1753-С., Арк. 13]. З місцевих урядовців творенню автокефальної православної церкви допомагав регентський комісар М. Козма, окружний начальник м. Хуст Банда та піджупан Дудинський. У 1938-1939 рр. М. Попов проводив роботу з священиками обох юрисдикцій. В першу чергу він зустрівся з священиками-савватіївцями: І. Добошем, М. Кенизом, ієром. Сергієм (Марушка), які висловили підтримку ідеї створення автокефальної церкви в Угорщині. На черзі були переговори з архімандритом Олексієм (Кабалюк) та його прихильниками, що визнавали владу єпископа Володимира. Вони дали принципову згоду перейти під владу архієпископа Савватія [Архів УСБУ. – Арх. крим. спр. № 1411-С., Арк. 91]. Коли на Закарпатті з’явилося біля двадцяти церковних приходів, священики яких були згодні, щоб їх громади ввійшли до автокефальної угорської православної, тоді угорський уряд поставив питання перед архієпископом Саватієм, про висвячення М. Попова адміністратором православної церкви.

9 листопада 1939 р. архієпископ Савватій (Врабец) повідомив М. Попова листом, що він має намір висвятити його єпископом або генеральним вікарієм для православної церкви в Угорщині [Там само. – Арк. 360]. 26 вересня 1940 р. архієпископ Савватій (Врабец) видав наказ, згідно якого М. Попов призначався адміністратором православної церкви в Угорщині, йому надавався сан протопресвітера [Там само. – Арк. 370]. Під час перебування в резиденції архієпископа Савватія (Врабец) в Празі М. Попов отримав завдання об’єднати в єдину єпархію всі приходи в Угорщині та на Закарпатті, які не підпадали під вплив єпископа Володимира (Раїч). 5 жовтня 1940 р. у листі до Константинопольського патріарха Веніаміна, архієпископ Савватій (Врабец) просив висвятити М. Попова єпископом для православної церкви в Угорщині. Він обґрунтовував своє прохання тим, що угорський уряд вимагає створення власної автокефальної церкви [Там само. – Арк. 391].

Активна діяльність архієпископа Савватія (Врабец) та М. Попова на Закарпатті викликала різку реакцію єпископа Володимира (Раїч). 7 жовтня 1940 р. він видав послання до „всіх благочинних та настоятелів приходів”. У документі єпископ застерігав всіх священиків від спілкування з М. Поповим та М. Дорослаєм, наголошуючи на тому, що вони позбавлені сану і діють протизаконно [Там само. – Арк. 359]. Усуненню єпископа Володимира (Раїча) сприяла і міжнародна обстановка – німецькі війська напали на Югославію. Весною 1941 р. німці заарештували єпископа Володимира в Белграді [Данко О. Вказ. праця. – С. 175].У березні 1941 р. М. Дорослай і Є. Якуб провели у м. Хуст та у м. Тячів збори священиків на яких були підписані клопотання про призначення М. Попова адміністратором православної церкви. 12 квітня 1941 р. регент Угорщини М. Хорті призначив М. Попова „адміністратором греко-східних угорських та греко-східних русинських церковних частин” [BudapestiKözlöny. – 1941. – 13 aprills. – S. 1]. 15 квітня 1941 р. М. Попов склав присягу особисто перед регентом М. Хорті. 31 травня 1941 р. ігумен Феофан (Сабов), що був призначений адміністратором єпископа Володимира, зібрав збори священиків, які виступили проти призначення М. Попова. На збори з’явився М. Попов у супроводі регентського комісара М. Козми, начальника 2 відділу Міністерства культів Ш. Есенського. Він оголосив присутнім, що має наказ про призначення від регента Угорщини і наказав всім розійтися. Наступного дня відбувся святковий обід на честь призначення М. Попова, на якому було присутні місцеві урядовці та чисельне духовенство [Архів УСБУ. – Арх. крим. спр. № 1411- С., Арк. 160].

Для вивчення відношення духовенства Закарпаття до угорського уряду були проведені „виправдальні комісії”. Вони проходили в серпні-вересні 1941 р. під керівництвом юрисконсульта адміністратури Фекете. До складу комісії входили: М. Попов, М. Дорослай, Керекеш, архімандрит Олексій (Кабалюк) [Там само. – Арк. 102]. Кожному священику задавали ряд питань, що стосувалися його діяльності до приходу угорської влади. Всі відповіді записувалися у протокол і відсилалися до Будапешту. Після проходження перевірки на лояльність до влади, священики почали отримувати заробітну платню.

У першому посланні М. Попова на честь Воскресіння Христового 1941 р. проголошувалося утворення „угорської автокефальної церкви” [Максимишинец В., протоиерей. История Православной Церкви в Карпатской Руси. – Ужгород: Лира, 2004. – С. 140]. М. Попов закликав вірників у всьому підтримувати та коритися голові держави – регенту М. Хорті та дотримуватися чистоти східної церкви [Архів УСБУ. – Арх. крим. спр. № 1411-С., Арк. 399-402]. У другому посланні від 16 вересня 1941 р. М. Попов просив православне населення молитися за угорських вояків, які борються проти „влади сатани” за порятунок віри і церкви [ДАЗО. – Ф. 151, Оп. 18, Спр. 2299, Арк. 1]. Загалом М. Поповим у 1941-1943 р. було опубліковано 7 послань до православних священиків та вірників і ряд розпоряджень. У розпорядженні за №3 від 16 жовтня 1941 до „всіх священнослужителів, настоятелів приходів та монастирів” М. Попов зобов’язував подати в Єпархіальне управління звіти про церковне майно й прибутки церковних і монастирських громад за 1940 р. Від настоятелів монастирів вимагалося повідомити про культурно-просвітницьку роботу серед населення (видання церковної літератури, виховання молоді, турбота про вдів та сиріт). Від духовенства вимагалося сплатити на рахунок Єпархіального управління 3% від свого прибутку та погасити борги братству Святого Володимира. Вказувалося, що у разі невиконання даного розпорядження, окремі представники від духовенства будуть строго покарані [Там само. – Арк. 418]. У розпорядженні №4 від 31 грудня 1931 р., яке підписав від імені адміністратора секретар І. Солко вказувалося, щоб духовенство на протязі Різдвяних свят потурбувалися про становище угорських воїнів-гонведів ат дітей-сиріт. Пропонувалося священикам зібрати пожертви для армії (шерсть, полотно, гроші тощо) та вислати на адресу Єпархіального управління [Там само. – Арк. 420]. Своїм розпорядженням за №5 від 10 січня 1942 р. М. Попов зобов’язував духовенство 17 січня 1942 р. провестипоминальну літургію на честь смерті регентського комісара М. Козми і попередити про це представників місцевої адміністрації [Там само. – Арк. 421].