Математик, літератор, громадський діяч Б.О. Маркович
Від народження Богдан ділив з батьками їх дороги – спочатку по Україні і Росії, згодом – по Європі. Героями його дитинства були Хмельницький і Дорошенко, а першими прочитаними книжками – випуски “Хати”, які М.О.Маркович замовляла до Німеччини і Франції. Для “науки своєї і Богдасевої” [7, с. 26], М.О.Маркович також інтерпретувала “Історію русів”, твори Рігельмана, Бантиш-Каменського, Маркевича, компілювала народні історичні перекази і легенди. Богдан з дитинства цікавився усім довколишнім, жадібно вчився, був відкритою, сміливою і розсудливою дитиною. Відвідавши російських родичів, пані Маркович повідомляє чоловікові, що Богдан “втішив усіх своєю мовою і величністю. Ну, якби ти побачив, ходить і говорить, ніби цілий вік між великими панами був… Дуже жадаю я, щоб ти послухав як він почне оповідати про діянія Дорошенка і Хмельницького…” [7, с. 17-18, 26]. Письменник Д.В.Маркович запам’ятав двоюрідного брата таким: “Но всех более удивил меня Богдась ... волоса светлой головки острижены коротко в кружок, одет был в «вышиванной» сорочке, заложенной в штаны, подпоясанный и босой; говорит только по-украински” [20, с. LXXXV].
У Франції пані Маркович показала сина френологу, і той пророкував, “що дуже буде чоловік правдивий – не зможе ніколи неправди вимовити; дуже буде розумний і розуму великого; що organ de distruction в його развитий” [7, с. 74]. Життя Б.О.Марковича підтвердить цей прогноз.
Навчаючись на фізико-математичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, Б.О.Маркович захопився соціалістичними ідеями, був соратником В.Г.Плеханова, присвятив молоді роки політичній боротьбі. Знайомий з Б.О.Марковичем по колу радикально налаштованої студентської молоді, науковець і громадський діяч Д.М.Овсяніко-Куліковський, залишив портрет молодого революціонера: “Это был в полном смысле красавец. Умный, хорошо образованный, живой, бойкий, он производил чарующее впечатление ...Он очень увлекался социалистическими идеями того времени, в их несколько ученической и сентиментальной форме, как увлекалось ими большинство радикальной молодежи” [22, с. 1-9].
І справді, Б.О.Маркович був налаштований і діяв радикально: у 1877 р., під час відомої демонстрації на Казанській площі в Петербурзі, де виступав Плеханов, він “весьма энергично действовал боксом, сражаясь с городовыми” [22, с. 7]. Серед інших рис Б.О.Марковича – відвертість і любов до мистецтва [16, арк. 6]. Б.О.Маркович виріс, не знаючи соціальних меж, бачив у кожній людині рівного. Аби вивчати потреби народу і розповсюджувати соціалістичні ідеї, Б.О.Маркович поступив робітником на фабрику. Антиурядова діяльність, участь у демонстраціях і розповсюдження політичних ідей, не завадили йому закінчити навчання в університеті і отримати кандидатський ступінь, але призвела до численних арештів і заслань.
У 1885 р., місцем перебування заарештованого Б.О.Марковича призначено Новомосковськ Катеринославської губернії, де він оселився під гласним наглядом поліції, яка мала “собирать все сведения, относительно Марковича, как-то совершение преступлений и неблаговидных поступков, причины переселения из одной местности в другую, если бы таковое последовало, сведения об образе жизни, занятиях, поведении.” [4, арк. 1-3]. У Новомосковську, за поліційними рапортами, Б.О.Маркович “ведет себя по отношению к местным властям крайне вызывающим образом” [4, арк. 9]. За зухвалу поведінку та спроби підтримки товаришів, що опинились у в’язниці, вже через півтора місяця піднаглядного життя, у жовтні 1885 р., він на півтора роки потрапляє до в’язниці. Це був найсумніший період життя Б.О.Марковича: в неволі, “среди нравственно искалеченных людей” [16, арк. 13], що були по обидва боки ґрат. В’язень вболіває “за их духовное убожество, за те страдания совести, которые наверное сопровождают их дурные поступки, беспричинные обиды других – я не допускаю, чтобы совесть их не мучила… А до меня доносится лишь немногое, лишь то, что можно видеть или слышать издали. Что было бы, если бы я все видел и слышал, знал и чувствовал? Наверное души бы не хватило воспринять и перестрадать все эти чувствования” [там само].
Співбесідницею, порадницею Б.Марковича в цей час, як завжди, була М.О.Маркович - вона підтримувала його листами і посилками, а наприкінці лютого, маючи звістку про заслання сина до Астрахані [16, арк. 14], відвідала його у в’язниці. В дорозі вона захворіла, в Катеринославі її зустріла негода, “скверная гостиница” і невблаганність губернатора Д.Н.Батюшкова, до якого вона зверталась з проханням вплинути на долю сина [7, с. 176]. Мати й син мали кілька побачень у в’язниці. Пригнічена станом здоров’я сина, М.О.Маркович з Катеринославу вирушає до Харкова, де сподівається продовжити клопотання про звільнення.Клопотання успіху не мали: Б.О.Марковичу призначено прибути на місце трирічного заслання до Астраханської губернії [4, арк. 14]. Він намагається відкласти час відправлення через слабкий стан здоров’я, а також вимагає дворянських привілеїв - заміну шляху “по этапу” в арештантській робі прибуттям до Астрахані залізницею без супроводу, або ж у супроводі конвоїрів, утримуваних власним коштом [4, арк. 17-18]. Тричі оглянувши Б.О.Марковича, Новомосковські тюремний та повітовий лікарі визнають його стан таким, що не дозволяє вирушити на заслання; виконання призначення відкладається. У травні 1887 р. Б.О.Маркович вирушає залізницею з Новомосковську через Синельникове і Лозову до Ростова-на-Дону, а звідти – через Царицин - до Астрахані [4, с. 31].
На засланні, в Астраханській, а згодом – Саратовській губерніях, Б.О.Маркович стає помітною постаттю в житті російської провінції. Він зближується з М.Г.Чернишевським, і під його впливом розпочинає літературну діяльність: стає співробітником місцевих видань, а згодом- редактором “Саратовского вестника” (1895-1898 рр.). З 1889 р. він співпрацює з“Астраханским вестником”, з 1900 р. – з “Волжским вестником” і “Саратовским листком” [16, арк. 24; 249, арк. 1-3]. Під керівництвом М.Г.Чернишевського, Б.О.Маркович дебютує як перекладач. Першою його роботою в 1888 р. стає переклад творів французького натураліста Летурно “Evolution de morale” і “Evolution de famille” [26, арк. 1; 25] Після смерті М.Г.Чернишевського, Б.О.Маркович був довіреною особою його удови [16, арк. 2, 9; 25].