Іов (Потьомкін), архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський, як організатор духовної освіти

Іову доводилось мати справу з батьками учнів, які прагнули забрати своїх синів із семінарії. Головною причиною називався той самий брак коштів. Втім далеко не всі такі прохання задовольнялись архієпископом [15]. Особливу твердість у цьому питанні Іов проявляв у перші роки свого перебування в Катеринославі. Разом з тим, архієпископ не мав на меті тримати в семінарії осіб, не здібних до навчання. Розрахунок був простий: в єпархії відчувався брак церковнослужителів, і виправити ситуацію могло заповнення причетницьких вакансій звільненими нездібними учнями [16].

У зв’язку із відкриттям Херсонських повітового і парафіяльного та Катеринодарського парафіяльного училищ у 1818 р. архієпископ наказав скласти відомість учнів Катеринославської семінарії, які мали бути переведені до нових навчальних закладів. Крім того, за вимогою семінарського правління священно- та церковнослужителям було наказано до 1 вересня направити в училища дітей, які перебували при батьках і досягли 8 років [17].Втім, вже наступного року, 25 червня, Іов був змушений переглянути існуючий порядок: архієпископ зазначав, що наближався термін для висилки священно- та церковнослужительських дітей у духовні повітові та парафіяльні училища, а з досвіду попередніх наборів відомо, що багато з дітей, які привозились батьками і родичами виявлялись не тільки до вступу до училища нездатними через малолітство, але навіть такими, які не могли ні читати ні писати, через що і повертались назад, а деякі хоча і поступали до училища, але без всякого успіху, “як до єдиного для себе виснаження через далеку відстань училища від квартир їхніх, а особливо в зимовий і непогожий час, так і до марного обтяження батьків їхніх в утриманні їх, і спостерігаючи навіть неприємні з тими малолітніми дітьми їхніми випадки, не менше ж того і до клопоту самих училищ і бурси, в яких і розміщувати новоприбулих ніде”. Оскільки ж проектом Статуту духовних училищ не заборонялося утримувати таких малолітніх дітей в будинках батьків для навчання і приготування у вище училище, Іов наказав оголосити всім священно- та церковнослужителям, якщо вони побажають дітей своїх від 7-ми до 10-ти років мати при собі, то це їм дозволити і до представлення їх в училища не примушувати, але всіх таких священно- та церковнослужителів зобов’язати підписками, аби вони турбувались про навчання своїх дітей під власним їхнім наглядом читанню, співу, писанню і початкам арифметики, так, щоб у десять років хлопчаки могли вступити безпосередньо в повітове училище, “під загрозою, що якщо ці діти їхні при випробуванні виявляться нездібними, то не лише стягнено буде з них на користь бурси половинне учня на рік утримання, але і піддадуть себе особливому штрафу, тим більше, що через цей дозвіл позбавляються вони чималих турбот і витрат при привозі і утриманні дітей їхніх” [18]. Цим же указом духовні правління і благочинні були зобов’язані щорічно випробувати знання таких дітей, і іменні відомості про результати випробувань направляти до 1 вересня як правлінню Катеринославської семінарії, так і консисторії. Стосовно ж тих дітей, які на момент підписання указу вже досягли 10-ти річного віку, архієпископ розпорядився направляти їх до училища, не приймаючи будь-яких відмовлянь.

Не зважаючи на благі наміри, розпорядження Іова бажаних результатів у сфері підвищення рівня освіти не принесло. Про це свідчать ті самі щорічні “Списки, зроблені священно-та церковнослужительським дітям, чиї батьки зобов’язались підписками вивчити їх при домах їхніх, починаючи з 7-ми до 10-ти років, читанню, співу, письму і першим початкам арифметики” [19]. Зокрема, із списку, складеного в 1820 р. 1-ї частини благочинним священиком Олександром Михайловим, випливає, що серед 10-ти річних дітей священно- та церковнослужителів цієї частини ніхто не знав арифметики, лише деякі вміли співати, але всі вивчили часослов. Рівень знань молодших, 8-ми і 9-ти річних дітей 1-ї частини благочиння мало чим відрізнявся від знань 10-ти річних осіб. Згідно із списком, складеним в тому ж році благочинним 3-ї частини протоієреєм Леонтієм Белгольським, діти, які досягли десяти років, не вивчились ні співу, ні початкам арифметики. Крім того, деякі з них читали “нетвердо” чи “погано”, або ж взагалі не володіли цією наукою. Наступного року Леонтій Белголоський подав ще один звіт про результати іспитів. Ці результати були майже тотожні минулорічним. Жоден з десятирічних дітей не знав ні співу, ні арифметики; іншими науками більшість хлопців також оволоділа в недостатньому обсязі і недостатньо твердо. Із списку 8-ми та 9-ти річних дітей цієї частини благочиння випливає, що майже всі вони вивчили буквар київського друку та часослов (або ж його частину), але інших предметів не знали. Зауважимо, що благочинні були зобов’язані вказувати причину, з якої діти не оволоділи необхідними знаннями. Втім, називалась ця причина, як правило, батьками дитини, а, отже, судити про її об’єктивність важко. Фактично, список наведених причин не відрізнявся різноманіттям, і включав одне з наступних пояснень: “через хворобу”, “через крайню тупість”, “за відсутністю здібного вчителя”. Іноді такі пояснення комбінувались. В кількох випадках, коли мова йшла про синів померлих духовних осіб, благочинний пояснював неосвіченість дитини “не піклуванням матері”.Не виправдання сподівань на те, що, перебуваючи при батьках до десяти років, діти зможуть вивчити необхідні предмети, стало однією з причин перегляду архієрейського рішення від 25 червня 1819 р. Ще однією причиною стало те, що, як випливало з формулярних відомостей, при батьках залишались навіть сини, які досягли 12 і 13 років. 2 червня 1822 р. за рішенням архієпископа Іова консисторією був підписаний указ, згідно з яким дев’ятирічні священно- та церковнослужительські сини були зобов’язані до 1 вересня з’явитись у Катеринославське, Єлисаветградське, Херсонське або Ростовське училище. Ті ж особи, які через своє зубожіння або хворобу дитини не могли віддати останню на навчання, зобов’язувались представляти сина особисто для розгляду єпархіального архієрея [20].