Іов (Потьомкін), архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський, як організатор духовної освіти

Історіографію питання не можна охарактеризувати як представницьку. Як правило, у роботах, присвячених освітнім закладам або православній церкві регіону, якщо і міститься згадка про заходи Іова (Потьомкіна) щодо регулювання діяльності освітніх установ, то це обмежується одним-двома реченнями. Виключень небагато. Серед них – публікація В.Біднова, у якій поміщено кілька документів з історії Катеринославської духовної семінарії часів перебування на південноукраїнській кафедрі архієпископа Іова [1], робота К.Королькова, який навів ряд фактів, які стосуються семінарії того ж періоду [2], книга Ю.Скалозуба, яка, щоправда, значною мірою складається з цитат, взятих із друкованих праць попередніх дослідників [3].

Іову (Потьомкіну) довелося виконувати функції адміністратора, зобов’язаного тримати під контролем духовні заклади освіти, у досить не простий для останніх час, який характеризувався, з одного боку, проблемами, пов’язаними із традиційними хворобами освітньої системи, переважно – з браком коштів на її розвиток чи хоча б виживання, а з іншого – поширенням нових віянь. Адже ще в 1807 р. іменним указом був створений Комітет з вдосконалення духовних училищ. Наступного року він подав імператору проект реформування системи духовної освіти. На чолі відповідних освітніх закладів стала Комісія духовних училищ, підпорядкована Синоду. Мав діяти ланцюг “парафіяльне училище – повітове училище – семінарія – академія” [4]. Але мережа закладів духовної освіти розширювалась повільно. Лише у вересні 1816 р. до відома Комісії духовних училищ було доведено, що імператор висловив бажання розпочати перетворення і в третьому, після Санкт-Петербурзького і Московського, окрузі – Київському [5], до якого входила і Катеринославська єпархія. З цього моменту і до кінця архієпископства Іова (Потьомкіна) у південноукраїнському регіоні з’явилось тільки декілька духовних училищ. Причому створювались саме заклади двох нижніх ланок системи. Духовних академій у регіоні влаштовувати і не планувалось. Катеринославська семінарія залишалась єдиною представницею другої ланки. У 1817 р. почали діяти повітове та парафіяльне училище у тому ж Катеринославі – адміністративному центрі єпархії [6]. 1-го вересня наступного року відкрились Херсонські училища [7]. У 1820 р. почали функціонувати Єлисаветградські духовні училища [8].

Активність Іова була зосереджена на кількох напрямках – забезпечення фінансування, підтримання у належному стані будівель, кадрове забезпечення освітніх установ, регулювання наповнення їх учнями, вирішення питань звільнення останніх тощо.

Як вже зазначалось, питання фінансування закладів духовної освіти стояло досить гостро. Попереднику Іова, архієпископу Платону, з великими складностями вдалося виклопотати 10 тис. крб. на підтримку старих будівель Катеринославської семінарії, пропозиції ж стосовно зведення нових приміщень задоволені не були. Іов, прибувши до Катеринослава, намагався отримати дозвіл на будівельні роботи, втім, час для такої ініціативи було вибрано невдало – імперія відчувала брак коштів через війну із Наполеоном. Тому архієпископу довелося мати чимало клопоту навіть з використанням грошей, які вже були виділені. Той ремонт, який вдалося зробити, суттєво не виправив жалюгідний стан старих приміщень. Лише в 1819 р. було задоволене клопотання Іова перед академічним правлінням про дозвіл на використання решток грошей, які виділялись на утримання, на зведення будинку для вихованців Катеринославської семінарії. Наступного року будівництво було завершене. Хоча у зв'язку з трансформацією Катеринославської семінарії і виділенням з її складу нижніх класів у вигляді парафіяльного та повітового училищ останні потребували окремих приміщень, справа затягнулась на кілька років, і лише в 1823 р. для цих цілей було придбано будинок Жмелева [9].

За роки перебування Іова (Потьомкіна) в Катеринославі були збільшені розміри жалування викладацького складу семінарії. У цьому можна переконатись, порівнюючи жалування, яке виплачувалось у 1812 р. із тим, яке видавалось згідно із новими штатами, запровадженими для Катеринославської єпархії в 1817 р. [10]. Втім, і суми, які стали отримувати викладачі після 1817 р., не були достатніми. Через це було складено клопотання до Комісії духовних училищ про призначення вчителям квартирних грошей. Клопотання було задоволене. Втім, у 1820 р. разом із рішенням про незначне збільшення жалування, Петербургом було наказано скасувати виплату квартирних грошей. Матеріальний стан більшості викладачів (ми не ведемо мову про ректора) залишався важким.Ще гіршим був стан вихованців духовних навчальних закладів. І архієпископ Іов, і семінарське правління шукали способи для його покращення, але вони були обмежені в своїх можливостях. Одним із джерел фінансування були пожертви парафіян. У зв’язку із реформою духовної школи єпархіальна влада внесла зміни в свою політику щодо використання цього джерела, хоча відмовлятись від нього не збиралась. 5 серпня 1818 року Іов віддав наказ Катеринославській духовній консисторії : “Оскільки тутешня семінарія отримала нині нове заснування, то влаштовані по церквах для семінарських вихованців карнавки скасувати, а замість них запровадити такі ж на користь імператорського людинолюбного товариства...; семінарському правлінню дати знати, що якщо воно знайде за необхідне влаштувати де карнавки для повітових і парафіяльних училищ, куди з них гроші направляти, то із своєю думкою представляти для розгляду і затвердження до нас” [11].

Недостатнє фінансування стало однією з причин того, що духовна школа на Катеринославщині мала проблеми із кадровим забезпеченням і контингентом учнів. У 1813 р. Іов був змушений відмовити адміралу Язикову в проханні про виділення одного з викладачів Катеринославської семінарії для зайняття вакансії в Чорноморському штурманському училищі. Архієпископ пояснював, що в семінарії немає ні зайвих вчителів, ні здібних для викладання риторики та логіки студентів [12]. Ситуація залишалась складною і в наступні роки: не витримуючи брак грошей вчителі залишали семінарію. Чи не єдині, хто не відчував такої скрути на собі, були ректори. Останні суміщали кілька посад, крім того, їхнє жалування значно перевищувало платню інших викладачів. В проханні на ім’я Іова про звільнення ректор І.Башинський серед причин свого рішення нічого не писав про матеріальні негаразди. Архієпископ, задовольняючи прохання, призначив йому допомогу [13]. Призначений пізніше Іовом і затверджений Комісією духовних училищ на ректорську посаду архімандрит Никифор взагалі відносився до доволі заможних людей і навіть сам пожертвував 1 тис. крб. з тим, аби на відсотки з них утримувався один з бідних учнів семінарії [14].