Кримські сторінки біографії С. І. Веребрюсова: за новими документами архівів Москви та Санкт-Петербургу

Листування С. І. Веребрюсова з М. Н. Мурзакевичем містить цікаву інформацію про краєзнавця Криму – вірменського священика Херувима Кушнерева (1841-1891). С.І. Веребрюсов передавав в ОТІС через М. Н. Мурзакевича рукописи Х. Кушнерева для публікації в «Записках» Товариства. Із листів ми довідалися про поїздки священика у Венецію і Париж для роботи з першоджерелами [9, арк. 9-10].

Цікаво, що в листі, датованому 21 листопада 1876 р., Степан Іванович просив М. Н. Мурзакевича знайти йому в Одесі місце бібліотекаря чи музейного хоронителя. «Думаю переселитися до Одеси, – писав він.– Останні роки, принаймні, думаю провести серед порядного, цивілізованого міста й притім у Південному краї» [9, арк. 11-12]. Однак ідея про переїзд залишилася лише в планах. У 1877 р. С. І. Веребрюсов працював над складанням нового видання «Покажчика» музею: «У цьому виникла настійна потреба в зв'язку з поповненням фондів древніми написами, кресленнями старих мечетей, бань» [9, арк. 13-16].

У листі до М. Н. Мурзакевича від 2 грудня 1877 р. С. І. Веребрюсов розповів про свою подорож до Керчі й зустрічі там із директором Керченського музею старожитностей Олександром Юхимовичем Люценком (1806-1884). «Похилі літа і розлад здоров'я примушують його залишити свою посаду, – повідомляв С. І. Веребрюсов.– Без сумніву я усвідомлю цілком усю важливість і всі труднощі, пов’язані з обов'язками директора настільки багатого музею, не тільки як хоронителя, але й особливо як дослідника старожитностей. Проте, провівши десять років у званні хоронителя, а потім директора Феодосійського музею, користаючись порадами й вказівками Вашими і постійно займаючись літературою щодо старожитностей, я засвоїв у значній мірі схильність до вивчення пам'яток далеких часів і бажав би потрудитися між руїн і могил Боспорського царства» [9, арк. 19-20]. С.І. Веребрюсов просив М. Н. Мурзакевича звернутися з клопотанням про його кандидатуру до голови Археологічної комісії в Санкт-Петербурзі Сергія Григоровича Строганова (1794-1882), у чиїм веденні знаходився Керченський музей старожитностей. Микола Ничипорович відразу ж відгукнувся на це прохання.

18 квітня 1878 р. Степан Іванович, передавши справи новому директору Феодосійського музею старожитностей Оттону Фердинандовичу Ретовському (1849-1925), переїхав до нового місця служби в Керч.

Важливим джерелом про діяльність Керченського музею старожитностей у 1878-1884 рр. – часи директорства С. І. Веребрюсова – є його рапорти до Археологічної комісії. Так, у рапорті від 16 січня 1879 р. він відзначив часті відвідування музею місцевими жителями й, особливо тими, що відпочивають, котрі влітку спеціально припливали в Керч на пароплаві, щоб подивитися на руїни Пантікапею. Серед них були російські й іноземні вчені, медики, студенти, військові, вчителі [10, арк. 1].С. І. Веребрюсов звернув увагу Археологічної комісії, що у Керченського музею старожитностей дотепер немає друкованого каталогу (покажчика): «Є писаний в одному екземплярі. Він незручний для відвідувачів, особливо для тих, що подорожують» [10, арк. 3]. Директор пропонував Комісії замовити друкований покажчик музею в кількості 100 примірників і просив для цього й для поповнення бібліотеки субсидій [10, арк. 2зв., 5]. Для вивчення історії археологічних досліджень у Керчі безсумнівний інтерес представляє «Журнал археологічних розвідок, зроблених директором Керченського музею старожитностей в околицях Керчі з 26 січня по 14 вересня 1879 р.» [10, арк. 12-44] та «Опис стародавніх речей, знайдених при археологічних дослідженнях в околицях Керчі з 21 січня по 14 вересня 1879 року» [10, арк. 46-50], виявлені нами в Рукописному архіві Інституту історії матеріальної культури РАН.

У рапорті, направленому до Археологічної комісії 15 липня 1882 р. С. І. Веребрюсов повідомляв: «За теперішніх часів при Керченському музеї є лише рукописний фундаментальний каталог, що містить у собі короткий опис усіх стародавніх речей, що зберігаються при музеї з підрозділом на відділи. Вживання такого каталогу на практиці, за браком друкованого, для поради відвідувачам могло бути можливо з крайньою обережністю» [11, арк. 1]. Підсумком скрупульозної роботи краєзнавця з систематизації фондів став підготовлений їм у рукописі для видання «Каталог старожитностей Керченського музею», який було передано до Археологічної комісії у 1882 році [11, арк. 3-33]. Ознайомившись з його змістом голова Археологічної комісії Володимир Густавович Тизенгаузен наклав резолюцію: «Друкувати не дозволяю» [11, арк. 3]. Безперечно, що столичний учений побачив у каталозі згадування ряду коштовних експонатів, що, на його думку, повинні були знаходитися в Ермітажі, а не в провінційній Керчі. Указівка про їхню передачу до петербурзького музею незабаром надійшла [12].

Подвижницька діяльність Степана Івановича Веребрюсова з дослідження кримських старожитностей та охорони пам'яток стародавньої культури, звичайно ж, носила аматорський характер. У зв'язку з цим зрозуміло зауваження про діяльність краєзнавця, що містить лист брата О. Ю. Люценка – Юхима Юхимовича Люценка до хоронителя Історичного музею в Москві, знаного кримознавця Олексія Васильовича Орєшникова (1855-1933). 23 жовтня 1882 року Ю. Ю. Люценко повідомляв йому: «Ваша правда, Керченський музей дуже поганий – усе добуте в тамтешньому класичному ґрунті негайно відсилається до Петербурга й тому він не може дати ніякої уяви щодо багатства тамтешніх розкопок, та й директор його [С. І. Веребрюсов (А. Н.)] не дуже знаючий у старожитностях, особливо в нумізматиці, що Ви легко могли помітити по набраним їм фальшивим монетам, що знаходяться в тамтешньому музеї» [13, арк. 136].