Селянський рух на Чигиринщині у другій половині XIX ст
Устав "Таємної дружини" зобов`язував кожного дружинника зробить для себе піку чи ратище і зберігати його в таємниці до початку повстання. Цю вимогу уставу дружинники намагалися виконувати.
"Таємна дружина" мала чітку, добре продуману структуру. Проводила збори, на яких, крім організаційних питань, приймалися рішення, про вимоги переділу землі на душу, відмову від сплати податків і викупних платежів, про добування зброї тощо |2, 203].
Та під час підготовки повстання (вересень 1877 р.), яке планувалось розпочати 13 жовтня 1877 р., змову було викрито. "Таємні дружини" проіснували біля 6 місяців і були розкриті урядовою владою за донесенням попа села Шабельники Татарова |9, 632].
Багатьох учасників "Таємної дружини" було заарештовано і віддано до суду. Заарештовані та засуджені були і селянські керівники таємної організації: Ю. Олійник, І. Пісковий,М. Гудзь, К. Прудкий, Л. Тененик. Народникам загрожувала смертна кара, але в травні 1878 р. частина їх за допомогою відомого революціонера-народника М. Фроленка втекла з київської тюрми та згодом виїхала за кордон [5, 381; 6, 464: 9,331].
Слідство по так званій Чигиринській справі тягнулось біля двох років, в ході якого було допитано 950 селян в якості обвинувачених і 150 в якості свідків. Всього ж до допиту по Чигиринській справі було залучено 1150 осіб.
Чимало ж членів "Таємної дружини" було засуджено на різні строки тюремного ув`язнення та відправлено на поселення до Сибіру. Так в червні 1879 р. київська об`єднана палата карного і цивільного суду винесла вирок головним учасникам чигиринських подій: Ю. Олійник був засуджений на 2 роки 9 місяців у виправні арештантські роти, а потім під нагляд поліції; Л. Тененик, М. Гудзь і К. Прудкий - на 1 рік 7 місяців кожний в арештантські роти, а потім під нагляд поліції і А. Дейника - до двохрічиого тюремного ув`язнення. Решта 38 чигиринських селян, залучених до суду за участь в "Таємних дружинах" після двохрічного тюремного ув`яз¬нення, де двоє померли, судом були виправдані (2, 203].
Проте, київський губернський прокурор опротестував так зване "м`яке" звинувачення об`єднаної палати. В травні 1880 р. сенат відмінив звинувачення київської об`єднаної палати, як надзви¬чайно "м`яке", і визначив покарання для Ю. Олійника, І. Пісков¬ського, М. Ґудзя, К. Прудкого та Л. Тененики по 12 років каторги кожному. Але, приймаючи до уваги особливі обставини, "по монаршому милосердю" перші два були засуджені на чотири роки каторги, а решта три - на пожиттєве поселення в Сибіру з конфіскацією майна у всіх. Для революційних народників, залучених до суду по Чигиринській справі, вирок був більш суворий. В. Малавський був засуджений на 20 років, а Ю. Круковська - на 13 років каторги лише за знайомство з Я. Стефа¬новичем, Л. Дейчем і І. Бохановським. Такою є трагічна історія так званої Чигиринської справи [2, 203-204].
Під час чигиринських подій на практиці знову проявилась утопічність поглядів революціонерів-народників, помилковість їхньої тактики. Але створення масової революційної організації серед селянства, звичайно, було певним успіхом. Революційна агітація народників посилювала незадоволення селян своїм злиденним становищем. Окремі учасники "Таємної дружини" під впливом революціонерів-народників в наступні роки продовжу¬вали антиурядову агітацію серед односельчан.
Чигиринська змова викликала суперечки серед членів "Землі і волі", хоч загалом вони не засудили використання наївного монархізму в свідомості селян та фальшивих документів у революційній пропаганді. Не було це зроблено навіть після того, як народницький журнал "Черный передел" опублікував статтю"Чигиринська змова", в якій її авторЯ. Стефанович визнавав допущення ним тактичної помилки. Думку Г.В. Плеханова про те, що революціонер не може діяти від імені царя, поділяли не всі народники [5, 382].
Чигиринська змова була спробою революціонерів-народників підняти селянські маси на збройне повстання. Проте поразкою Чигиринської змови не припиняється боротьба селянства Чигиринщини за свої права. У 1878-1881 рр. фіксуються активні заклики селян Зам`ятниці, Худоліївки, Погорільців, м. Жаботин до бунту. Заклики звучали на зразок того, що "земля буде спільна", а "народ буде керувати сам". Протягом 1881-1891 рр. у Чиги¬ринському повіті відбулися масові потрави поміщицьких маєтків [7,145].Отже, селянство Чигиринщини у другій половині XIXст. активно боролось за свої права та гідне людське існування і робило певний внесок у розвиток визвольного руху на території всієї України.
Література
1.Бушин М.І., Лазуренко В.М. Витоки державності. Чигиринщина. - Черкаси, 2005. - 342 с.