Д. Яворницький і П. Саладилов
Як свідчать епістолярні джерела, Д. Яворницький підтриму¬вав дружні стосунки з М. Комстадіусом протягом майже 30 ро¬ків. Д. Яворницький часто гостював у Фаліївці, в маєтках матері М. Комстадіуса — С. М. Таль та її брата — генерала О. М. Си-нельникова, де також провадив археологічні дослідження [9]. Пе¬ред від`їздом у Середню Азію Д. Яворницький деякий час жив у М. Комстадіуса в Царському Селі. А коли опинився на засланні в Середній Азії, М. Комстадіус зберігав у себе книги та най¬більш цінні речі Дмитра Івановича. Саме М. Комстадіусу вислов¬лював Д. Яворницький подяку за допомогу у виданні першого то¬му «Історії запорізьких козаків» [10, С.12].
Лист П. Саладилова від 17 квітня 1892 р. свідчить про те, що він також добре знав М. Комстадіуса. [3, Арх.17483]
П. Саладилов не відвернувся від Д. Яворницького, коли остан¬ній опинився на засланні в Середній Азії. Він розшукував у Пе¬тербурзі необхідні для Д. Яворницького книги М. Костомарова, Єрлича та ін., домовлявся з фахівцями стосовно перекладів ста¬родавніх польських документів, залучив свою знайому до пере¬кладу німецьких текстів. У Самарканді у П. Саладилова були знайомі — П. В. Апрелєв, М. П. Петров та родина Єфремових, яким він рекомендував Д. Яворницького [3, Арх. 17486].
Стосунки між Д. Яворницьким і П. Саладиловим значно міц¬ніють навесні 1894 р. В архіві Д. Яворницького зберігається фо¬тографія П. М. Саладилова з дарчим написом 1894 р.: «Дорогому моєму другу и щирому козаку Д. И. Зварницкому» [3, Арх.17491]. Вони по¬чинають звертатись один до одного на «ти». П. Саладилов до¬клав значних зусиль щодо «визволення» Д. Яворницького із за¬слання. Стосовно цього П. Саладилов радився з П. П. Пелехиним (1842—1917) - хірургом, професором Військово-Медичної акаде-мії в Петербурзі (1877—1889), громадським діячем, меценатом. У справі Д. Яворницького П. П. Пелехин покладав усі надії на Москву, радив Д. Яворницькому залишитися в Москві, захищати там дисертацію і шукати роботу.
П. Саладилов пропонував Д. Яворницькому вибрати який-не-будь учбовий заклад у Москві, і тоді він (П. Саладилов) почне клопотатися навколо влаштування Дмитра Івановича [3, Арх. 17487]. Коли Д. Яворницький мешкав у Москві, П. Саладилов допомагав йому влаштуватися викладачем у Строгановському училищі (1898 р.) [3, Арх. 17471], в комерційному училищі Штюрмера (1900 р.) [3, Арх. 17479]. Лист П. Салади¬лова від 26.03.1900 р. свідчить, що між ним і Д. Яворницьким то-чилися розмови про повернення останнього до Петербурга [3, Арх. 17477].
У жовтні 1901 р. в листуванні Д. Яворницького і П. Саладило¬ва обговорювалося питання стосовно влаштування Д. Яворницько¬го в Одеському університеті [3, Арх.17476].
Листи П. Саладилова до Д. Яворницького віддзеркалюють та¬кож діяльність петербурзького Товариства ім. Т. Шевченка, членом управи якого був П. Саладилов. У 1903 р. Д. Яворницький,, як член цього товариства, пожертвував йому 100 карбованців. Це були досить великі гроші, бо довічний внесок складав 50 карбованців. Д. Яворницький не тільки брав участь у діяльності петербурзького Товариства ім. Т. Шевченка і матеріально його підтримував, але й багато зробив щодо збирання пожертвувань на це Товариство серед широкого громадського загалу. З приводу цього він вів розмови з впливовою особою графом І. В. Канкриним, дійсним статським радником, маршалком Олександрівського пов. Катеринославської губ. (1886—1905).
У 1902 р. П. Саладилов мав розмову в Петербурзькій Академії Наук, зокрема з академіком Ф. Є. Коршем (1843—1915), стосовно видання лексичного матеріалу, що його зібрав Д. Яворницький [3, Арх. 19342].У листах до Д. Яворницького П. Саладилов дав оцінку художніх творів Дмитра Івановича, радив йому скоротити дещо з етнографічного матеріалу, щоб вчений не заважав повістяреві, бо, як вважав П. Саладилов, для останнього найважливішим є «добратися до живої душі окремої людини, а не записувати те, що накопичив цілий народ». І хоча в листі не вказано назву повісті, на наш погляд, мова йдеться про твір Д. Яворницького «За чужий гріх», окремі розділи якого автор читав своїм петербурзьким друзям — П. Саладилову, К. Білиловському, Г. Вашкевичу та ін., і, як писав П. Саладилов, «я тобі дякую, і Вашкевич дякує, і багато дехто подякує за ці твої малюнки, за твій сердечний, ідеалістичний погляд на людей, за те, що ти ні з кого не глузуєш, за те, що є тебе не мідні п`ятаки, а живі люди, кожний зі своїм особливим складом, зі своїми думками; за твою, нарешті чудову мову» [3, Арх.17480].
Після остаточного переїзду Д. Яворницького з Москви до Катеринослава, стосунки його з П. Саладиловим деякою мірою послабшали. До цього треба ще додати значне службове навантаження П. Саладилова, який часто перебував у відрядженнях. В епістолярній спадщині Д. Яворницького зберігається лист П. Саладилова від 16 березня з Саратова, де він виконував різні службові справи. В цьому ж листі він повідомляв про петербурзьких земляків, які з головою поринули у політичне життя. Саме тоді П. Саладилов брав участь у виданні українського перекладу Євангелія Морачевського [3, Арх. 17480].