Церква Петра і Павла: історія та археологія
На малюнку Чигирина з літопису Самійла Величка [2, с. 233| можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку, а позаду - пролом у міській стіні [1, с. 37]. Це церква святих апостолів Петра і Павли, її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев`яна дзвіниця. Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмель¬ницького в Суботові, споруджену у 1656 р. [8, с. 183].
Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петра і Павла мала важливе стратегічне значення, оскільки входила до оборонних споруд Чигирина. Самійло Величко у своєму літописі зазначав, що «сердюки з іншими козаками... станули нижче церкви Святих Апостолів у Чигирині під замковою горою і билися з турками до смерку, та аж ні трохи їм не далися» [2, с. 243|. Патрік Гордон вказував, що місце, де знаходилась церква, було досить зручним «для побудови болверка, щоб захищати і куртини до замку, і ворота» [3, с. 85]. Згідно його плану, Петропавловська церква розташована на штучній терасі, посеред схилу Замкової гори. Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7x7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена однією стрункою банею з хрестом, мала два входи на південній і північній стінах.
Час побудови храму невідомий, хоча є припущення, що він збудований за доби Богдана Хмельницького. За іншими джерелами, соборна церква Петра і Павла в Чигирині існувала одночасно з церквою спіння Пресвятої Богородиці та Преображення Господнього [5, с. 149]. Краєзнавець та історик Леонтій Похилевич вказує, що Петропавлівська церква була побудована Богданом Хмельницьким. Також він зазначає, що «ще на початку нинішнього [XIX] століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. В цій же церкві обраній малоросійським духовенством і козаками Київським митрополитом Йосип Нелюбович-Тукальський, гонимий і польським урядом за твердість в православ`ї і російським за любов до хороброго і винахідливого Дорошенка» [12, с. 667]. Науковий співробітник Інституту археографії та джерелознавства М.С. Грушевського НАН України Володимир Ленченко висловлює припущення про те, що оскільки церква була названа в ім`я небесних покровителів гетьмана Петра Дорошенка, то збудована, ймовірно, його «коштом» [8, с. 183].
Як зазначалось, з церквою Петра і Павла нерозривно пов`язане ім.`я видатного українського церковного і політичного діяча Йосипа Тукальського. Він походив з українського православного духовенства, мав неабияку підтримку з боку Б. Хмельницького. У 50-х роках XVII ст. був архімандритом монастиря у м. Вільно, а з 1661 року єпископом Мстиславським. У 1663 році в Чигирині у церкві Петра і Павла його проголошено Київським митрополи¬том, а уже в 1664 р. ув`язнено Павлом Тетерею у Марієнбурзькій фортеці [14, с.3]. 1665 року Йосип Тукальський був звільнений з ув`язнення гетьманом Петром Дорошенком, став його найближчим другом і прибічником і прибічником. Також користувався великою повагою серед козаків і всього народу України. Згодом Й. Тукальський отримав підтвердження на Київську митрополію від Константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний Московською церквою. Резиденція Й. Нелюбовича-Тукальського була в Чигирині. Він був противником польського і московського втручання в українські церковні справи, мав великий вплив на люд український. Львівський єпископ Й. Шумлянський казав про нього: «…і духом якого і гетьман живе і вся Україна» [4, с. 60].
Помер Йосип Нелюбович-Тукальський 5 серпня 1675 року і був похований у церкві Петра і Павла у Чигирині [14, с. 4]. Під час облоги Чигирина у 1678 році на початку серпня козаки винесли з палаючого міста мощі митрополита і перевезли до Лубенського Мгарського монастиря. Там їх поховано духівником покійного ієромонахом та ігуменом Макарієм Русановичем [6, с. 306].
Таким чином, відомості про Петропавлівську церкву мають важливе значення для подальшого вивчення духовної та мате¬ріальної культури українського народу. Тому, з метою виявлення та дослідження залишків церкви було проведено археологічні розкопки у 1989-1994 та у 2004 роках.
До наших днів під Замковою горою збереглися сліди штучної тераси, на якій стояла церква Петра і Павла, а під землею - за¬лишки її фундаментів та розвалу частини стіни. Під час розкопок вони були досліджені археологами. Встановлено, що фундамент був викладений з плоских каменів місцевого піщаника, скріплених вапняним розчином і глиною. В кладці використана також жолоб¬кова цегла, що датує цю споруду XVII століттям [5, с. 150].Серед археологічного матеріалу траплялась кераміка, зокрема, два майже цілих горщики світло-сірого кольору, з розписом по плічках яскраво-червоним хвилястим орнаментом. На розкопі траплялись фрагменти гутного скла, ковані цвяхи, залишки роз¬киданого людського поховання, а також кістки домашніх тварин. При поглибленні в розкопі було виявлено залишки ще двох стінок фундаменту зруйнованої церкви. Таким чином, відкрито рештки трьох стін з фундаментами, четвертої не було виявлено, можливо, тому, що тут спланований майданчик різко обривається [5, с. 150]. У липні 1993 року була обстежена штучна печера в Замковій горі поблизу місця, де знаходилась церква Петра і Павла. Співвідношення місця розташування печери з історичною топографією гори дало можливість висунути кілька версій функціонального призначення та часу побудови підземелля. Одне з припущені, заключається в тому, що печера була збудована як складова частина культового комплексу, пов`язаного із церквою Петра і Павла. І в такому разі дана підземна споруда могла використовуватися як підземне кладовище типу печер Київської Лаври або, ймовірніше, як підземна церковка чи келія схимонаха [13, с. 3].