«Русскій Православный Въстникъ» (1921-1922) як джерело з історії православної церкви на Підкарпатській Русі
У статті досліджується висвітлення діяльності православної церкви на сторінках закарпатського часопису „Русскій Православный Въстникъ” (1921-1922). Відзначається, що назване видання багато уваги приділяло розвитку православної церкви та діяльності її окремих діячів. Газета містить важливі фактичні дані, що відображають релігійне життя краю на початку ХХ ст.
Після включення Закарпаття до складу Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь, православна церква отримує визнання держави. Православні вірники почали створювати церковні громади, засновувати монастирі та братства. На першому з’їзді православного духовенства та мирян, що пройшов в с. Іза на Хустщині 19 серпня 1921 р. під керівництвом єпископа Нішського Досифея (Васіч), було прийнято рішення про видавництво друкованого церковного органу. Цим органом і стала газета „Русскій Православный Въстникъ”, що видавалася в Ужгороді в 1921-1922 рр. Відповідальними редакторами газети були І.М. Мондич та з 17 березня 1923 р. – К.Ю. Прокоп. У 1921 р. вийшло 17 номерів, у 1922 р. 20 номерів. Формат 29 Х 38 см (1921 №1-12), 27 Х 38 см (1921 №13-17, 1922). У перший рік видання редакція говорить про завдання часопису досить загально, вона обіцяє захищати православних Підкарпатської Русі і стояти на сторожі „русской” культури.
В українській історіографії з’являлися дослідження вчених присвячені характеристиці вище названого видання. В. Габор справедливо зазначає, що видання мало москвофільське спрямування і розглядало закарпатських українців як частину російського народу [1, 242]. Він стверджує, що редакція розглядала історію розвитку християнства в Україні, як частину історії російського народу [1, 243]. Окремі оцінки знаходимо в працях А. Животка, І. Камінського, М.Лелекача, І.Гарайди [2, 138; 3, 48]. Наприклад А. Животко та І. Камінський помилково називають редактором видання ієромонаха Аверкія (Таушев), що не відповідає дійсності.
У першому номері газети від 9 вересня 1921 р. редакція повідомляє, що чеський уряд пішов на поступки і дозволив Сербській православній церкві (далі СПЦ) вислати в Підкарпатську Русь єпископа Досифея. Знаходимо біографічні відомості про першого сербського єпископа „Преосвященный Досифей родом серб и в настоящее время насчитываетъ 43 года. Духовную академію окончил въ Кіеве – колыбели Православной веры для всей Руси. Чтобы усовершенствоваться въ наукахъ, Преосвящ. Досифей учился затемъ въ Лейпцигскомъ и Женевском университетахъ” [4, 1]. 19 серпня 1921 р. єпископ Досифей скликав в с.Іза (нині Хустського р-ну Закарпатської обл.) перший собор православних вірників [4, 2]. Чергова стаття подає детальний опис перебування єпископа Досифея на Підкарпатській Русі. На вокзалі єпископа зустріли члени „Комітета Карпато-русской Православной Церкви” на чолі з В. Гомічковим. Наступного для владика відвідав віцегубернатора Еренфельда, а потім виїхав у с.Іза де його зустріли „съ крестными ходами и хоругвями”. Під час свого першого візиту єпископ Досифей побував в православних громадах Мараморошської, Мукачівської та Березької жупи. У с.Великі Лучки він охрестив 14 дітей, приєднав до православ’я уніатського священика М. Мейгеша і трьох вчителів [4, 3]. 18 серпня 1921 р. відбулося освячення новозбудованого монастирського храму в с.Іза. Наступного дня в новому храмі Св. Миколая зібралися 179 делегатів від 60 православних громад, що представляли близько 60 тис. чоловік. Відкрив собор єпископ Досифей, після чого було обрано до президії В. Гомічкова, К. Богатирця, І. Мондича. К. Богатирець зачитав складений ним статут, акцентуючи свою увагу на юридичному становищі православної церкви в Чехословаччині. Учасники зборів схвалили статут та резолюцію, у який висловлювалася подяка за підтримку православної церкви президенту Т. Масарику, міністру іноземних справ Е. Бенешу та ін. Було обрано тимчасовий комітет, який мав виконувати обов’язки Консисторії. До його складу ввійшли В. Гомічков, І. Мондич, В. Андрашко, К. Прокоп – від мирян та ігумен Олексій (Кабалюк), священики І. Ілечко, М. Мейгеша – від духовенства. Заступниками обрали: д-ра Петригаллу, І. Збіглея, А. Туркеняка, ієром. Матвія (Вакарова), св. Л. Ольхового [4, 3].
16 вересня 1921 р. газета опублікувала короткий зміст статуту православної церкви на Підкарпатській Русі.Згідно статуту Карпаторуська східна православна церква є самостійною організацією, що була створена на основі канонічного права. Духовне керівництво належало єпископу і священикам. Першою адміністративною одиницею є церковна громада, на чолі якої стоїть рядовий священик. Об’єднання кількох громад створює благочиння, на чолі з благочинним. В релігійних і догматичних справах православна церква в Підкарпатській Русі відносилася до СПЦ. Управлінська влада в єпархії належала консисторії, яка вирішувала законодавчі, адміністративні та дисциплінарні питання. Єпископом Карпаторуської східної православної церкви може бути лише уродженець Підкарпатської Русі, який обирається в єпархії та приймає рукоположення сербським патріархом [5, 1].У зв’язку з тим, що в Підкарпатській Русі не вистачало православних священиків було прийнято рішення готувати пастирів в богословських закладах Сербії. Бажаючі навчатися в семінаріях мали представити наступні документи: свідоцтво про закінчення 4-го класу класичної або реальної гімназії; метричне свідоцтво про приєднання до православ’я; письмову згода батьків завірену в нотаріуса; лікарську довідку; рекомендацію місцевого священика [5, 3].
23 вересня 1921 р. в Підкарпатську Русь приїхав президент ЧСР Т. Масарик. Його зустріли члени православної делегації: ігумен Олексій (Кабалюк), священики І. Ілечко та М. Мейгеш, лікар В. Гомічков, М. Мондич, К. Прокоп, В. Андрашко. Т. Масарик пообіцяв делегатам забезпечення прав православної церкви на рівні з іншими громадянами республіки [9, 7].