Козацька проблематика в студіях істориків Дніпропетровщини

До наукового доробку кафедри слід віднести праці Д.І.Яворницького. У 1928 році з’явився його історико-краєзнавчий нарис “Дніпрові пороги”. Продовжуючи археографічні традиції Д.І.Яворницький надрукував у 1929 році свою останню добірку документів “До історії Степової України” [7]. Понад 260 документів збірки характеризують розвиток історичних подій у краї від пер. чв. XVIII ст. до поч. XIX ст. Вибірка документів здійснена була вченим зі справ колишнього архіву казенної палати у Катеринославі. Найцікавіші серед них містять інформацію про осадження сел в колишніх козацьких вольностях, будівництво церков у слободах, заснування Причорноморських міст. У залишках знайдених архівних справ окремі документи подають дані про функціонування в 1740-1742 рр. Самарського перевозу, облаштування і забезпечення Усть-Самарської фортеці. Актуальною для всіх наукових співробітників кафедри, якою керував Д.І.Яворницький, була евристична робота, взірцем слугував сам професор і метр.

Іван Симонович Степанов був одним з перших аспірантів Д.І.Яворницького. Під керівництвом професора він працював над вивченням історії останніх років існування Нової Запорозькой Січі, для чого їздив в краєвий архів Одеси, де вивчав зібрання Січового архіву. В Катеринославі І.С.Степанов працював з матеріалами канцелярії Новоросійської губернії. Йому вдалося опрацювати документи запорозького часу та фрагменти листування з січової концелярії, які складали органічне ціле з Січовим архівом. Працюючи з оригінальними документами Дніпропетровського крайархіву в середині 20-х років, І.С.Степанов познайомився з вченим архіваріусом В.О.Грековим. Надалі, підтримуючи листування з М.С.Грушевським, Степанов повідомляв академіка про значні інформаційні можливості фонду канцелярії Новоросійської губернії [8]. Серед постійних членів соціально-економічної підсекції Історичної секції ВУАН названі прізвища двох дніпропетровців, а саме: Івана Симоновича Степанова і Дмитра Федоровича Чернявського [9]. На секційних засіданнях озвучувалися доповіді, зачитувалися звіти про польові дослідження, об’єктивно відбувалося вироблення спільних методів досліджень, пошук нових тем, формувалися методологічні засади наукової роботи, відбувалося, фактично, формування наукових працівників. Із талановитої молоді набиралися майбутні аспіранти, окремі ж науковці, працюючи на периферії розширювали проблематику досліджень Історичної секції ВУАН. Відомо, що І.С.Степанов працював у містідо 30-х років, редагував “Записки Дніпропетровського ІНО”, де подав статтю “До студії з історіїЗапорожжя за останні роки його існування” [10]. Під час проведення політичного процесу у справі СВУ він притягався до слідства разом з П.О.Єфремовим.

У день 150-річчя зруйнування Запорозької Січі 17 (4 червня) 1925 року у Катеринославі відбувалося засідання Катеринославського наукового товариства, на якому зачитували доповіді історики, науковці, близькі сподвижники Д.І.Яворницького. Очевидно, і сам захід відбувався за ініціативою вченого. Доповідь В.Грекова “Бунт сіроми на Запорожжі 1768 року” була побудована на документах концелярії Новоросійської губернії [11]. Надалі доповідь видрукували в “Записках історично-філологічного відділу ВУАН” з примітками автора про те, що частину документів, на які він спирався, виявив і описав у свій час М.М.Терновський, а В.Греков знайшов ще 8 документів, описуючи справи канцелярії Новоросійської губерніїв Катеринославському окружному архіві. В.Греков надрукував листи П.Калнишевського до Новоросійського губернатора Ісакова та Кременчуцького обер-коменданта Черткова з приводу бунту сіроми в Корсунському курені. До цього часу відпуски і чернетки в фонді Архіву Коша Нової Запорозької Січі не збереглися. А ще одна публікація В.Грекова“Запорозький Кіш та Коліївщина” вийшла друком у журналі “Україна” в 1928 році [12]. Слід відмітити, що В.Греков співробітничав з іншими виданнями. В 1928-1930 рр. як працівник архівної установи він був серед дописувачів журналу “Архівна справа” [13].На тому ж урочистому засіданні Катеринославського наукового товариства і науково-дослідної кафедри ІНО ще один аспірант Д.І.Яворницького П.А.Козар зачитав доповідь про скасування Запорозької Січі. Закінчивши історичний факультет ДІНО в 1926 р., і аспірантуру при науково-дослідній кафедрі українознавства під керівництвом Д.І.Яворницького, П.А.Козар почав працювати завідуючим відділом археології Дніпропетровського історичного музею. Основною проблематикою досліджень Павла Козаря стала історія Дніпровської лоцманської громади, за 1925-1930 рр. Павло Антонович надрукував близько 16 науково-популярних статей, розробляв програму курсу історії України для слухачів історичного факультету, працював над монографією про життя і діяльність Д.І.Яворницького. Доповідь П.А.Козаря про скасування Запорозької Січі друкувалася у Дніпропетровському журналі “Зоря” за 1926 рік, інші розвідки, присвячені поселенню Мандриківка, Межигірському монастирю, фортеці Кодак з’являлися наприкінці 30-х -поч. 40-х років в журналі “Зоря“ і газеті “Зірка”. Дисертація П.А.Козаря “Лоцмани Дніпровських порогів”в 1929 році вийшла окремим нарисом в Етнографічному збірнику УАН. Цікаво порівняти зміст історичної монографії, написаної на архівних документах лоцманської громади і невеликої публікації П.А.Козаря 1925 року. В монографії автор майже не торкається початкового етапу становлення лоцманської служби, побіжно згадує, що про дніпровських лоцманів писали А.О.Скальковський, Г.Розанов, Ф.Макаревський і історію заснування громади відносить до середини XVIII ст. Стаття про дніпровських лоцманів у журналі “Зоря” за 1925 р. однозначно пов’язує виникнення цього промислу з Запорозькою Січчю, переправою через Дніпро і дніпровські пороги, яку контролювали запорожці [14].

Ще один майбутній молодий науковець - Павло Євменович Матвієвськийслухав курс лекцій з історії місцевого краю Д.І.Яворницького в ІНО. Випускника історичного факультету П.Матвієвського разом з П.Козаремпрофесор Яворницький взяв на роботу до музею і прийняв до аспірантури. Протягом трьох років, починаючи з липня 1927 р. молоді науковці працювали в музеї і в науковій експедиції для дослідження території будівництва Дніпрогесу та узбережжя Дніпра. Археолог А.Добровольський високо цінував організаційну і наукову роботу музейних працівників, в тому числі П.Є.Матвієвського [15]. Д.І.Яворницькому на той час минуло 72 роки і допомогамолодих однодумців, ретельність у наукових студіях, прагнення зберегти історичні надбання, постійні консультації допомагали вирішувати цю складну справу на досить високому науковому рівні. Якщо, виходячи з наявного листування П.А.Козаря та Д.І.Яворницького, можна зробити висновок про високі організаційні здібності першого, він займався отриманням державного фінансування археологічної експедиції, влаштовував справи в офіційних інстанціях, то П.Є.Матвієвський опікувався внутрішніми музейними справами [16]. Не полишаючи наукових досліджень краєзнавчого характеру, Матвієвський подав, очевидно, в ВУАН рукопис рецензії на книгу М.Є.Слабченка “Паланкова організація запорозьких вольностів” [17]. Маємо 29 сторінок машинописного тексту, автор називає свою роботу “зауваженнями до статті” академіка М.Є.Слабченка. Матвієвський демонструє обізнаність з попередніми роботами М.Слабченка, В.Біднова (Степового) про соціальну і економічну організацію Запорозької Січі. Петра Калнишевського він називає ідеологом боротьби за збереження запорозьких земель, але козацька старшина, стурбована своїм збагаченням, спостерігала за перебігом подій і не брала участі у вирішенні політичної долі Запорожжя. Як окремий аспект праці виділена аграрна проблема Запорожжя, яку П.Матвієвський, як і М.Є.Слабченко, вважав найбільш актуальною: зі збільшенням чисельності населенняв межах козацьких вольностей зростало прагнення січової старшини закріпити цю людність за своїми маєтками, таким чином підривалася соціальна база існування козацької вольниці. Щоправда, ці процеси молодий вчений відносив до 40-50-х рр. XVIII ст., що не достатньо підтверджується архівними джерелами. П.Є.Матвієвський був серед авторів наукових видань Дніпропетровського історичного музею, в 1927 р. упорядковував Звіт про діяльність Дніпробудівської експедиції, в 1929 р. готував перший збірник наукових праць музею до десятиліття Жовтневої революції [18].П.Є.Матвієвський, В.В.Білий, В.О.Пархоменко вміщували свої наукові розвідки у виданнях різноманітних комісій Історичної секції ВУАН. Економічну історію України досліджувала підсекція соціально-економічної історії України XVI-XVIII ст., активними її членами були М.Ткаченко, О.Рябінін-Скляревський, В.Щербина, Ю.Сіцинський, М.Слабченко, С.Шамрай. Багато хто з цих істориків підтримував наукові контакти з Д.І. Яворницьким. Можна припустити, що за ініціативою Д.І.Яворницького рецензував роботу М.Є.Слабченка аспірант ДІНО П.Матвієвський. Одеський історик звертався з листами до Яворницького, інформуючи про наукову роботу і прохаючи певних консультацій [19]. Голова комісії з розроблення питань історії Полудневої (Степової) України М.М.Ткаченко з 1923 р. за завданням ВУАН здійснював подорожі на Полтавщину та Катеринославщину. Проблематика однієї з його наукових розвідок про залюднення Запорозьких вольностей дуже тісно зливається з заявленими до вивчення темами Д.І.Яворницького [20]. Підтвердженням імовірних контактів двох істориків може бути примірник книги М.Ткаченко “Нарис з історії селян на Лівобережної Україні в XVII-XVIII вв.” з підписом, виконаним власноруч академіком “Акад. Д.І.Яворницький”, яка зберігається в бібліотеці АН України [21].