Козацька проблематика в студіях істориків Дніпропетровщини
Ще десятиліття тому в історіографічних дослідженнях можна було знайти висловлювання про 20-30 рр. як про період, в який історії козацтва приділялося зовсім мало уваги, а в наявних працях проводилися старі історичні концепції. Авторитетні вчені одностайно переконували в тому, що проблематика “докапіталістичного періоду” залишалася прерогативою “буржуазних” учених, які лише прикриваються революційною фразеологією, обстоюючи застарілі і малоактуальні наукові ідеї [1].
Приорітетними з огляду на політичні уподобання влади стають у цей час публікації з історії встановлення і розвитку радянської влади, соціальних і національних рухів, кризи феодально-кріпосницьких відносин. Суспільні науки, історія, в першу чергу, мали підтвердити закономірність і позитивний потенціал революційних зрушень і докорінної перебудови суспільства.
Діяльність істориків Дніпропетровщини в 20-30 рр. є темою, до якої зверталися дослідники. Маємо публікації,присвячені цьому періоду життя і діяльності Д.І.Яворницького, науковим студіям в ДІНО, авторами яких є М.П.Ковальський, Г.К.Швидько, А.Г.Болебрух, В.В.Іваненко, О.І.Журба, С.В.Абросимова, М.Г.Чабан [2]. Своєрідний інформаційний “прорив” стався у зв’язку з широкою науковою реабілітацією учених-істориків, знищених тоталітарною системою [3]. Проте, залишається ще великийоб’єм інформації, яка потребуєсистематизації іузгодження. На певному етапі була перервана нитка дослідження історичної проблематики (мається на увазі історія козаччини), втрачені і забуті імена, рукописи, цілі сторінки людського життя і пошуку. Без поновлення її історіографічний процес не може виглядати повним. Огляд історичних надбань представників регіональної історичної школи у вивченні козацької проблематики в певний і досить складний період – 20-30 рр. має узагальнити наявні знання про це покоління дослідників, їх світобачення, наукові ідеї, біографічні обставини.
Зважаючи на високий науковий авторитет, окремим ученим і в цей час вдавалося зберегти певну традицію і монополію на розроблення наукової проблематики. Особливо важливе значення для розвитку історичних наукових студії з історії України і підготовки нової генерації істориків мала діяльність в другій половині 20-х років Історичної секції Всеукраїнської Академії Наук. Соціально-економічний відділ, очолюваний М.С.Грушевським, займався вивченнямминулого України, для чого були створені регіональні комісії на чолі з відомими і талановитими науковцями: В.О. Барвінським, Д.І.Багалієм, М.М.Ткаченком, І.І.Пустовійтом, С.В.Шамраєм, М.Н.Петровським.
Для створення і підтримки наукових контактів створювалися дослідницькі кафедри у вищих навчальних закладах різних регіонів. Науково-дослідна кафедраісторії України у Катеринославі (Дніпропетровську) постала однією з перших в Україні – у 1921 році. Для порівнянняКиївську науково-дослідну кафедру М.С.Грушевський зумів організувати лише протягом березня -січня 1924 р. [4]. Якщо кафедра у Києві продовжила наукові студії проф. М.П.Василенка, то Катеринославська кафедра була “дітищем” Д.І.Яворницького.
За архівними документами можна встановити точну дату її заснування: “Науковий комітет повідомляє, що в Катеринославі з 1 січня 1921 р. утворюються 11 науково-дослідних кафедр, серед яких кафедра історії України”. Напрямками діяльності були визначені підготовка наукових співробітників, краєзнавство, а також широке коло питань з різних галузей знань- історії: місцевого краю, України, світової, етнографії, археології. План роботи I-ї секції кафедри у п.3 зафіксував положення про “Вивчення й описання пам”ятників матеріальної культури краю, особливо пам”ятників Запоріжжя” [5].
Тематика історичних досліджень кафедри формувалася Д.І.Яворницьким. В перші роки існування кафедри він підготував до друку “Курс історії місцевого краю” (від найдавніших часів до кінця XV ст.) та працював над архівними документами з історії XVІІІ ст., на підставі яких розробляв тему “Колонізування колишніх північнихокраїн вольностей запорозького козацтва. Вчений читав також курс лекцій “Джерела до історії запорозьких козаків”.
Кафедра у Дніпропетровську стала не просто регіональною науковою історичною установою, а навчально-методичнимосередком для талановитих науковців. Складно характеризувати структуру кафедри, яка змінювалася, однак її постійні співробітники і аспіранти брали участь у науково-педагогічній, викладацькій і лекційній роботі Катеринославського ІНО, розробляли і читали спецкурси, керували теоретичними семінарами. До співробітників кафедри належали М.Ф. Злотников, І.С.Степанов, А.В.Новак, М.В.Бречкевич, В.О.Пархоменко. Серед аспірантів і студентів були П.А.Козар, П.Є.Матвієвський, А.Н.Пасюк, Т.Т.Скубицький, В.А.Грінченко.Козацька і краєзнавча проблематика були провідними темами досліджень на кафедрі без будь-якого утиску науковим студіям провідних працівників. Науковцями кафедри в рамках реалізації наукової програми комісії ВУАН з вивчення історії Полудневої України були підготовлені статті до збірника “Полуднева Україна”. Запорозька проблематика на його сторінках представлена роботами І.Крип’якевича, Н.Полонської-Василенко, О.Рябініна-Скляревського, Д.Кравцова, подана і стаття проф. В.О.Пархоменка. Збірник залишився не виданим, але зміст його опрацьований Г.К.Швидько [6].