Ступінь використання археологічних джерел у дослідженнях з козацької проблематики
Не маючи на меті бібліографічний огляд праць Центру, хочу зверну увагу на географію досліджень. Значні за обсягом та результатами робо; ведуться Полтавським, Київським, Чернігівським, Запорізьким, Харківські Центрами, в Чигирині й Очакові, в замчищі „ Ракочі" на Хмельниччині, Волині,в Черкаськійобласті.Протягом 2000-2006рр.здійснюється дослідження „містечка старовинного козацького" Самарь, Богородицької, Новосергіївської фортець, споруд Української укріпленої лінії науково-дослідноюлабораторієюархеологіїДніпропетровськогонаціональна університету. Перелік публікацій лабораторії за ці роки становить близько видань. Крім експедицій ДНУ в Дніпропетровській області археологічні дослідження з козацької проблематики здійснюють: Історичний музей Д.І.Яворницького, Криворізьке та Нікопольське відділення Центру охорони історико-культурних цінностей та Інституту історії козацтва.
Сьогодні не можна поскаржитися на відсутність наукових праць, побудованих на археологічних джерелах - від зразкової за ступенем повноти та глибини осягнення матеріалу праці І.К. Свєшнікова, яка відновлює за речовими матеріалами події битви під Берестечком [12], до стислих повідомлень про нові пам`ятки та знахідки у таких виданнях, „Часи козацькі", „Старожитності Миколаївщини", „Ніжинська старовині „Відлуння віків". В цьому вбачаємо розуміння нагальної потреби об`єднання зусиль багатьох дослідників — як археологів, так і істориків навколо єдиної мети: відтворення минулого козацької України в усіх його проявах.
Разомзтим,досьогоденнязбокудеякихакадемічних університетських вчених спостерігається байдуже, якщо не негативне ставлення до залучення археологічних джерел, а тим більше - до перегляду підставі останніх давно вкорінених хибних стереотипів. Цей снобізм відношенню до витоків знань, що лежать за межами власної професії, значній мірі властивий взагалі представникам гуманітарної сфери, на що звертав увагу ще М.Борн у книзі „Моє життя і погляди": „Судячи з власного досвіду, більшість вчених та інженерів - цілком достойно освічені люд] знайомі з літературою, історією та іншими гуманітарними предметами. Але в той же час наукове невігластво і навіть зневага до науки лякають розповсюдженням серед людей з гуманітарною освітою"
В якості прикладу посилаємося на свідоме нехтування здобутими під час археологічних досліджень 2000-2006 рр. м. Самарь та Богородицької фортеці важливих спостережень, які проливають світло на дискусійні питання відносно місцезнаходження цих об`єктів та їх відношення до сучасних топонімів Присамар`я [13-16]. Розкопками було доведено існування в ХУІ-ХУІІ ст. на розі р. Самари та її колишнього припливу р. Кримки, поблизу сучасного селища Шевченко в м. Дніпропетровську значного поселення міського типу з дерев`яно-земляною фортецею, митницею при перевозі через Самару, церквою, розвиненою торгівлею із країнами Європи та Сходу, про що свідчить наявність значного зібрання торгівельних (товарних) пломб (найдавніша - 1524 р.) [17-21] та нумізматичні й інші колекції. Знахідки (більше 20 тис. екземплярів) вперше дають можливість відновити майже усі боки життя середньовічного міста, ліквідовуючи білі плями, які залишає посилання лише на письмові джерела.
Існування в пониззі Самари цього давнього козацького (а за нашими спостереженнями ще давнішого, XIVст., тобто, часів монголо-татарського панування, так званого бродницького) поселення, обумовило в наступному будівництво тут за указом російського уряду Богородицької фортеці, яка стала форпостом у війнах ХУІІ-ХУШ ст. із Кримом. При цьому посад фортеці поглинув м. Самарь, досягши площі 250x300 м.
За картографічними матеріалами, свідченнями документів польських архівів [22, с.232, 235-236] та архіву Коша [23, с.75, 84-85] було доведено належність, назв Богородицька та Новобогородицька одній і тій же фортеці в різні часи існування. Цієї ж думки дотримується і Г.К.Швидько [24]. Після друкузнаковоїколективноїстаттів „Українському археографічному щорічнику" можна було сподіватися на вирішення багаторічної дискусії з усіх цих питань [25]. Однак, виходячи з тексту довідок відносно м. Самари, Богородицької (Новобогородицької) фортеці, вміщених у другому виданні Малої енциклопедії „Українське козацтво" [26, с.49-50, 413-414, 519-520], автори останніх Ю.А.Мицик, Н.В.Мосьпан, С.М.Плохій - повторюють слово в слово тексти попереднього видання 2002 року [27, с.42-43, 350, 438-439], залишаючи поза розглядом новітні матеріали. Невибагливість чи свідоме ігнорування?
Бібліографічні посилання:1.Давня історія України. В 3-х томах. - К.: Наук. Думка, 1997, 1998, 2000.
2.Толочко ПЛІ Теоретичні проблеми вивчення давньої історії України // Археологія. Вип.2. - 2005.
3.Поух А.В. Етнічне походження та формування українського козацтва (історіографія проблеми). - Автореф. дис. канд. іст. наук. - Дн-ськ, 2005. - 20 с.