Археографія на сторінках «Одесского вестника» (30-ті - середина 50-х рр. ХІХ ст.)
Найбільший археографічний доробок на сторінках ОВ належить Аполлону Олександровичу Скальковському (1808-1898 рр.). Він народився в Житомирі в сім`ї чиновника. Після закінчення чотирикласного повітового училищавступив до Віленського університету, де навчався на фізичному відділенні, а згодом на відділенні моральних та політичних наук. Саме в цей час А.О.Скальковський захопився історією. Восени 1825 р. він перевівся до Московського університету на відділення етико-політичних наук. По закінченні навчання після деяких вагань А.О.Скальковський від`їзджає на службу до Одеси. Після прибуття в місто (1828 р.) його було зараховано чиновником до штату канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора Воронцова в чині колезького секретаря6.
З ОВ А.О.Скальковський почав співпрацювати ще в 1828 р. і саме тоді здійснив свою першу публікацію7. Історик був одним із редакторів газети, коли її очолював майбутній градоначальник Одеси О.І.Льовшин і залишався співробітником у 30-х рр., коли редакторамибули брати О.Г. і І.Г.Тройницькі.
В цей час А.О.Скальковський почав досліджувати історію Новоросійського краю. В результаті своєї подорожі (1835 р.), проведеної за дорученням Воронцова, він зібрав чимало документів. Єдину можливість для їх публікації на той час міг надати лише ОВ. Саме там і була здійснена перша археографічна публікація А.О.Скальковського. Це – стаття «Адмирал Иосиф де Рибас и основание Одессы», в якій історик, на думку С.Я.Борового, неправомірно приписав Де-Рібасу роль засновника Одеси, що в майбутньому взяли на озброєння інші історики8. В передмові зазначалося, що публікація є фрагментом першої частини «Хронологического обозрения истории Новороссийского края». В ній містились рескрипти Катерини ІІ [№№10,11] та Павла І [12], листи Де-Рібаса [№№14,15], а також витяг із рапорту І.Лорера з історії міста [№13] (1795-1797 рр.).
У 1837 р. в рубриці «Материалы для истории Новороссийского края» А.О.Скальковський помістив, знайдену в приватному архіві «Записку о крымских татарах» [№17]. В передмові він вказав, що вона мала послужити додатком до документів, опублікованих в першій частині його монографії з історії Новоросійського краю. В «Записці», складеній за наказом П.Паніна або П.Рум`янцева, мова йде про бажання ногайських орд перейти під владу російського царя. Там також вміщені імена депутатів і старшин ногайських орд, які прибули в російський табір поблизу Бендер для переговорів з графом П.Паніним з даного питання.
Того ж року в газеті з`явилася публікація «1812 г. в Новороссийском крае». В передмові А.О.Скальковський вказав, що ця праця – уривок із другої частини «Хронологического обозрения истории Новороссийского края». В даній публікації вміщено дванадцять документів. Чотири з них торкалися подій, пов`язаних з чумою в Новоросійському краї [№№25-27,29], а всі інші були свідченням того, що край, не зважаючи на труднощі, робив свій посильний внесок у боротьбу з Наполеоном [№№18-24,28].
З виникненням Одеського товариства історії та старожитностей дослідник не полишив співпраці з ОВ. З кінця 30-х рр., а особливо після знайдення решток архіву Коша Нової Січі (1839 р.), А.О.Скальковський звернувся до історії козацтва. Вже в 1841 р. у рубриці «Материалы для истории Новороссийского края» він помістив свою першу статтю про відносини запорожців і татар. Історик подав опис з`їзду депутатів від запорожців і татар для розв`язання суперечливих питань (31 травня 1749 р.) [№30]. В кінці публікації вміщені ще два документи, які свідчили про бажання кримських татар жити в мирі і злагоді з запорожцями [№№31,32].В 1844 р. А.О.Скальковський присвятив 50-річному ювілею Одеси публікацію документа з архіву Коша Запорозької Січі. Це – секретний рапорт військового судді П.Головатого до генерал-губернатора Лівобережної України графа П.Рум`янцева від 30 червня 1765 р. [№34]. В ньому вперше згадується про побудову турецької фортеці Ені-Дунья (Новий світ) біля Хаджибею. Пізніше цей документ А.О.Скальковський опублікував у своїй «Истории Новой Сечи или последнего Коша Запорожского», але не вказав точного датування. Внаслідок цього багато дослідників помилково вважали, що ця подія відбулась у 1764 р. Лише в 1967 р. вийшла стаття С.Я.Борового в якій він довів, що цю подію слід датувати 1765 р.9 Якби дана публікація була більш відома, то дискусія про датування звістки запорозьких розвідників завершилася б набагато раніше.
Поява ЗООИД не поклала край співпраці А.О.Скальковського з ОВ, оскільки їх томи з`являлися дуже рідко (перший том – 1844 р., другий – 1848-50-і рр.). До того ж наприкінці 40-х рр. внаслідок особистого конфлікту він почав віддалятись від діяльності славнозвісної наукової установи10. Тому чергова публікація А.О.Скальковського з`явилась на шпальтах газети в 1849 р. в рубриці під новою назвою «Материалы для истории Южной России» і була представлена автором як уривок четвертої частини «Истории Новой Сечи или последнего Коша Запорожского». У вступному слові археограф, описуючи Запорізьку Січ, порівнював її з італійськими республіками XIII-XIV ст. На жаль автор не розкрив далі цю оригінальну думку. В даній публікації вміщено п`ять документів, пов`язаних з місією у Нову Січ капітана Владимирського піхотного полку Івана Гаврилова: два листи головних ногайських мурз до кошового [№№38,39], розповідь про перебування у Новій Січі капітана І.Гаврилова [№40], який привіз імператорську грамоту [№41] з метою розв`язання конфлікту між запорожцями і ногайцями та витяг із чолобитної війська запорозького до імператриці [№42].