До уточнення місцезнаходження містечка Самари (Старої Самари)
Вивчення історії України XVII – XVIII ст.. неможливе без локалізації об`єктів дослідження на географічній карті та узгодження з ними відомих за письменними джерелами топонімів. Зокрема це стосується походження, та локалізації російських військових поселень і фортець як кінця XVII, так і XVIII ст. Одним з нез`ясованих та гостро дискусійних питань є визначення місцезнаходження запорозького “містечка” Самари (Старої Самари), і його відношення до походження сучасного м. Новомосковська Дніпропетровської області.
До початку 1990-х рр.. історики, описуючи той чи інший блок подій, пов`язаний з територією Вольностей Війська Запорозького низового, простували шляхом Д.І.Яворницького (а також багатьох його сучасників), який в покажчику власних імен об`єднав в одне ціле Нову Самару, Новомосковськ, Новоселицю, Новоселівку, Самару, Самарчик, Самарь, Стару Самару (місто) [1]; в іншому місці припускав, що центр Самарської паланки – місто Самар, інакше Новоселиця й Новоселівка, сучасний Новомосковськ [2], що Стара Самара – це Новобогородицька фортеця і Усть – Самарський ретраншемент [3]; писав, що Новобогородицьку фортецю збудовано поблизу монастиря у Старій Самарі [4]. Дану точку зору традиційно поділяє більшість дослідників історії Запорожжя, зокрема Ю.А.Мицик, котрий стверджує, що слобода Новоселиця – це м. Самара, а нині Новомосковськ [5].
Як зазначається дослідниками, в першу чергу Г.К.Швидько, існує плутанина з визначенням Богородицької і Новобогородицької фортець [6]. У 1998 році Г.К.Швидько на підставі аналізу картографічних матеріалів – карт, планів і атласів Дніпра в цілому та окремих його дільниць чи не першою з істориків надає аргументований висновок про співвідношення Богородицької і Новобогородицької фортець. На її думку, Богородицька і Новобогородицька фортеці є одним об`єктом, збудованим у 1688 р. поблизу козацького містечка Самар та монастиря на правому березі р. Самара. Залишки укріплень в селище Шевченко (межі м. Дніпропетровську) не можуть бути ідентифіковані ні з Новобогородицькою фортецею, ні Усть – Самарським ретраншементом, бо останній знаходився на лівому березі р. Самари, а не на правому. Вона вважає, що ця пам`ятка фортифікації є рештками Миколаївського форпосту, спорудженого в період між російсько – турецькими війнами 1735 – 1739 рр. та 1768 – 1774 рр. [7] Крім того, що Г.К.Швидко локалізувала Богородицьку фортецю на правому березі р. Самари, дослідниця підкреслює, що в жодному документі назви фортець не вживаються одночасно, навіть в тих, в котрих перераховуються всі існуючі фортеці, ретраншементи і редути [8].
В.В.Бінкевича і В.Ф.Камеко локалізують містечко Самарь кін. XVI – поч. XVII ст., місто Самару 1688 – 1711 рр., м. Стару Самару (Богородичне) після 1731 р. і Новобогородицьку (Богородицьку) фортецю на правому березі р. Самари на околиці сучасного с. Шевченко (м. Дніпропетровськ) [9]. Крім того, ними приділено увагу і Новосергіївській фортеці, як невід`ємній частині укріплень досліджуваного періоду, збудованій 1689 року в урочищі Сорок Байраків біля Вольного броду (сучасна околиця с. Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області) [10].
У Малій енциклопедії Українського козацтва окремі статті якої, на наш погляд недостатньо аргументовані, Богородицька фортеця (початок будівництва 12 (22).07.1687; закінчення – 1688 р.) “зведена у нижній течії р. Самари біля запорозького містечка Самари; 1691 р. нею оволоділи повстанці Петрика; Старосамарська фортеця увійшла до складу Української укріпленої лінії, а з 1744 року Самара (Стара Самара) стала паланковим центром Самарської паланки; залишки Богородицьком фортеці не збереглися” [11]. Новобогородицька фортеця (Усть – Самарська фортеця) – збудована “в урочищі Сорок Байраків на правому березі Самари при її впадінні в Дніпро ... у 1688 році ... У 1691 р. фортецею оволоділи повстанці Петрика ... Нині від неї залишилася чітка лінія валів, які швидко руйнуються разом з культурним шаром внаслідок розростання житломасиву Північний м. Дніпропетровська” [12]. Жодного разу не згадано про Новосергіївську фортецю, яку дійсно було збудовано над Вільним бродом в урочищі Сорок Байраків і яку дійсно захоплювали повстанці Петрика.
Новосергіївська фортеця знаходилася там, де це і описано Д.І.Яворницьким [13] – на північній околиці с. Вільне, рештки її валів значно пошкоджені колишньою тракторною бригадою, але і зараз там існує система глибоких круч – байраків, а на березі р. Самари знаходять численні фрагменти полив`яного посуду переважно XVIII ст., за інформацією місцевих жителів, під час поступової руйнації території фортеці були зібрані досить значні нумізматичні колекції середини XVII – першої половини XVIII ст.Стосовно поєднання в одному місці Старосамарської (Богородицької) фортеці і центра Самарської паланки в 1740-х рр.., слід зауважити, що навряд чи це було можливо, бо ще Феодосій (Макаревський) відзначив майже одномоментне з побудуванням в м. Самарі московської фортеці виникнення запорозьких слобод Підгородньої і Спаської [14], куди переселилася запорозька старшина, яка не мала ані найменшого бажання жити поруч з московітами. До речі, досі ще не ставилося питання про місце розташування Самарського монастиря до 1700-х років, адже після 1654 р. було спалено Самар і монастир [15] , а 1689 р. Голіцин дав дозвіл своїм воякам пограбувати обитель [16]. Навряд чи ченцям – запорожцям хотілося б і далі існувати поряд з такими захисниками. Тому вони цілком спокійно могли перенести свій монастир в глиб Самарської товщі за допомогою козацтва...
При локалізації на сучасній місцевості місць історичних подій чи населених пунктів надзвичайно важко користуватися вказівками джерел або тогочасним картографічним матеріалом. Так і досі чітко не визначені місця табору Потоцького і Жовтоводської битви (1648 р.), незважаючи на неодноразові експедиції І.С.Стороженка із залученням археологів й фахівців з металодетекторами. Аналогічна ситуація має місце із визначенням за допомогою картографічних матеріалів Богородицьком фортеці і міста Самари.