Виникнення класичної політичної економії у Франції
Виникнення класичної політичної економії у Франції
У XVII ст. у Франції ще панує феодалізм, хоч починається вже становлення і зміцнення абсолютистської держави. У державі пере¬важало сільське населення, переобтяжене численними феодальними податками. Промисловість була слабо розвиненою. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм.
Спустошливі війни і непомірна розкіш королівського двору при¬звели до зубожіння селянства. До цього спричинялася й економічна політика міністра фінансів Людовіка XIV - Кольбера. Він розглядав сільське господарство тільки як джерело покриття витрат держави. Було встановлено низькі ціни на хліб, заборонено його експорт. Це мало забезпечити промисловість країни дешевою робочою силою й підвищити конкурентоспроможність Франції на зовнішніх ринках.
У першій половині XVIII ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї мер¬кантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.
П'ср де Буагільбер (1646-1714) - засновник класичної полі¬тичної економії у Франції - народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув гарну освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. З 1689 p. і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Pyані.
Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях «Доклад¬ний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Фран¬ції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти¬лізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе «адвокатом сільського господарства» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям.
Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямо¬вані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії.
Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер, як і Петті, ставить кілька проблем: чим визна¬чається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечує¬ться, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни.
Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які ді¬ють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропор¬ційність цін, відновить торгівлю.
На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тіль¬ки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації - це різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства. Джере¬лом багатства є праця.
Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає заснов¬ником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витрата¬ми праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалент¬ного обміну.
Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбе-ром, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодо¬вування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені між¬галузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і ста¬новить, на думку Буагільбера, його «істинну вартість».
Метою товарного виробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживну вартість.
Заслуговує на увагу думка Буагільбера про необхідність рівнова¬ги в ринковій економіці. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.