Господарство укр. земель у праісторичні часи та в княжий період
Зовнішня торгівля Київської Русі своїми успіхами завдячувала вигідному географічному розташуванню. Участь у ній брали не лише купці, а й державні провідники. Князі й бояри збирали данину від своїх підданих і вона не тільки задовольняла їхні особисті потреби, а й була об'єктом вивозу.
Монголо-татарська навала змінила напрямки і характер зовнішньої торгівлі Східної Європи, в т. ч. Київської Русі. Зовнішня торгівля мала неабияке значення для культурного розвитку Київської держави. Відбувався інтенсивний обмін духовними, культурними цінностями між сусідніми народами. В Русь у великій кількості поступали книги, ікони, інші цінності.
У Київській державі існувала досить розвинена грошова система. Головну роль у розрахунках та обміні відігравала срібна гривня. Походження терміну виводять від «гриви» - шиї, отже (на думку М.Грушевського) у первісному вигляді гривня - це намисто із срібла, чи обруч. Спочатку обруч міг бути мірою ваги, а згодом став грошовою одиницею. Монетні гривні мали вигляд шестикутних злитків срібла (київські гривні), крім них існували ще гривні новгородські та чернігівські.
Як менші одиниці розрахунків, відомі ногати, куни, різани і вівериці. Деякі кодекси Руської Правди свідчать, що гривня мала 20 ногат чи 50 різан. Щодо куни, то М.Грушевський, аналізуючи окремі джерела, робить висновок, що гривня дорівнювала десь 20-30 кунам. Рубель, відомий також з княжих часів, був половиною гривні. Вівериця була найменшою одиницею розрахунків, а отже найдрібнішою монетою. Одну віверицю коштувала воскова свічка.Серед археологічних знахідок зустрічаються менші від гривні золоті та срібні карбовані руські монети. Золотих, на думку вчених, було небагато, зате срібні широко використовувалися в купецьких операціях Існували між ними значні відмінносгі і тому їх важко класифікувати.
До цього часу не з'ясовано, якими були на вигляд куна, ногата, вівериця. Є думка, що куна та вівериця - це шкіри тварин. У зв'язку з цим в Русі-Україні є багато нез'ясованих питань з цього приводу. Вони вимагають глибшого дослідження і висвітлення.
Фінансова система Київської держачи базувалася на збиранні податків із населення, які називалися даниною. Вперше цей термін згадується у «Повісті временних літ». Тривалий час збирання данини мало хижацький, стихійний характер. Після вбивства князя Ігоря деревлянами княгиня Ольга ввела регламентацію у відносини щодо данини. Були встановлені норми “уроки”, назначався час і пункти збору «погости», в які звозилася данина.
Одиницею обкладання даниною (оподаткуванням) в деяких місцевостях був «дим» - сім'я, в інших - «плуг» чи «рало» - норма землі, якою користувалася сім'я. Поступово данина отримала форму державного, феодального податку чи ренти. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит, плати за судочинство і штрафів.
Господарство Украіни-Русі періоду роздрібненості та монголо-татарського поневолення (XII - середина XIV ст.).
Тенденція до виокремлення руських князівств проявилася ще в часи розквіту Київської держави, під час правління Ярослава Мудрого. Після його смерті Русь поступово розпадається на окремі удільні князівства, серед яких важливе місце належить Галицько-Волинському князівству. На його прикладі ми покажемо хід господарського розвитку України-Русі часів роздрібненості.
Господарство Галицько-Волинського князівства суттєво не відрізнялося від господарства Київської держави. Тут також співіснували князівське, боярське, монастирське та селянське землеволодіння. На відміну від Київської держави, в її західному відламі і сильні позиції мало боярство, особливо галицьке. У жорстокій боротьбі з князями воно збільшувало свої земельні наділи, зосередило у своїх руках торгівлю, постійно претендувало на владу в князівстві.
Разом з тим, тут відбувалося визрівання інших форм феодальної власності. Зміцнювалося, перш за все, князівське землеволодіння і поступово утверджується ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалися на міжкнязібс&ких і князівсько- боярських відносинах. У Гаяицько-Волинському князівстві, на думку окремих істориків, утверджувалася бенефіціально-ленна система західноєвропейського типу. Володіння землею, своїми слугами, боярами галицько-волинські князі пов'язували з службою та васалітетом. Землі, які надавалися у довічне володіння, називалися «державою».
Поступово зростало велике землеволодіння, землевласники здобували право судочинства, збирання данини, управління всіма категоріями селянства, яке все більше потрапляло в економічну та юридичну залежність.