Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст
Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції - нормативна (форму¬люються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються економічні закономірності та фактори прогресу суспільства). Широко використовуються економіко-математичні, статистичні методи моде¬лювання економічних процесів, системний та факторний аналіз.
Розгортання всесвітньої кризи зумовлює виникнення нових пріо¬ритетів у наукових дослідженнях - проблеми відновлення еконо¬мічної рівноваги, циклічності та економічного зростання. Представ¬ники неокласичної школи розв'язують їх по-різному, але в межах неокласичної методології. Це приводить до нового поділу представ¬ників неокласичної школи на кілька помітних наукових течій (на¬прямків).
Так, напрям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку, отримує на¬зву консервативної (ортодоксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення методів дослі¬дження ринкових процесів, їй належать пріоритети в галузі функці¬онального аналізу проблем економічного зростання.
Але, на відміну від своїх попередників, представники цієї течії широко користуються як мікро-, так і макроекономічними підхода¬ми: проводиться багатофакторний аналіз економічного циклу, моде¬люється вплив на нього НТП, кон'юнктури та інших чинників, у тім числі і грошового фактора відновлення економічної рівноваги.
Якщо раніше проблема грошового обігу розглядалася у зв'язку з ціноутворенням, то тепер акценти зміщуються в бік дослідження його впливу (як фактора економічного зростання) на процеси на¬громадження, інвестування. Виникає низка нових теорій, які відріз¬нялись від колишніх кількісних теорій грошей тим, що враховували не лише взаємозв'язок цін та кількості грошей у обігу, а вказували йа існування інших, у тім числі суб'єктивних, чинників рівноваги - мотивів інвестування. Визнається,, що інвестиції є автоматичним ре¬гулятором ринкової економіки,, головною умовою економічного зростання, а ринковий механізм - головною умовою ефективної дії цього регулятора.
У цей же час формується і неолібералізм - течія в неокла¬сичному вченні, що визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і отже, про початок нового етапу йо¬го розвитку.
1938 р. в Парижі відбулася перша Міжнародна конференція (ко¬локвіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібералізму - визнання необхідності часткового втру¬чання держави в економічні процеси, межі такого втручання та фун¬кції держави щодо забезпечення умов вільної конкуренції.
Підкреслювалося, що необхідність регулюючого впливу держави визначається лише обставинами, які можуть вплинути на економіч¬ну стабільність і призвести до негативних наслідків у соціальному житті. Коли еластичність попиту та пропозиції з якихось причин перешкоджає швидкому відновленню ринкової рівноваги, втручан¬ня у сферу ціноутворення є бажаним і може відбуватись через без¬посереднє регулювання розмірів попиту або пропозиції. Отже, дер¬жаві призначалася роль охоронця ринкових принципів організації економіки.
На відміну від консервативного, неолібералізм є напрямком, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, ви¬значення основних принципів його функціонування. Поряд із декла¬руванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави функцією охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда, в межах економічних можливостей цього суспільства. За державою закріплюється функція забезпечен¬ня соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального роз¬витку економіки. Політичною доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави - організатора конкурентно-ринкових відно¬син та міцної економіки.Теоретичне обгрунтування цієї доктрини по-різному здійснюва¬лось представниками німецької, англійської, французької неолібе¬ральних шкіл. Серед найвидатніших сучасних досягнень неолібе¬рального напряму - доктрина монетаризму, сформульована американським ученим М. Фрідменом та вдосконалена представни¬ками чиказької школи. Для неї характерне використання неокласич¬них підходів до аналізу, визнання визначальної ролі грошових фак¬торів, поєднання двох функцій економічної науки та вирішення макроекономічних проблем на підставі тези про невтручання дер¬жави в економіку. Сучасна монетарна теорія стала результатом інте¬грування неоліберальної доктрини і консервативних неокласичних концепцій економічного зростання.
Інтегрування економічних учень відбувається не лише в межах неокласичних підходів. Спостерігається тенденція до зближення кейнсіанської та неокласичної шкіл, тобто неокласичний синтез. Уможливлює цей синтез те, що кейнсіанська теорія хоч і декларує принцип втручання держави в економіку, але розуміє це втручання тільки як початковий імпульс, передбачаючи надалі ввімкнення са¬морегулюючих ринкових сил. Фактично всі сучасні доктрини не ви¬ключають регулюючого впливу держави, різниця полягає лише в тім, які саме об'єкти втручання бачить та чи інша школа, які допус¬тимі межі визнає.