Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст

Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст

Реферат

Монополізація економіки, виникнення державно-монополістич¬ної форми власності, усесвітня економічна криза 20-30-х pp. поста¬вили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихідний принцип неокласиків - принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття економічними суб'єктами оптимальних го¬сподарських рішень, що має своїм наслідком урівноважування по¬питу і пропозиції, був підірваний.

Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічно¬го розвитку. Після прийняття їхніх рекомендацій урядами багатьох країн вірогідність основних постулатів неокласичної теорії взагалі ставилась під сумнів.

Крім того, світова економічна думка тієї доби не могла не зважати на ще один напрямок - марксизм, який реалізовувався на практиці як соціалістичне, центрально-кероване господарство, спираючись, як і кейнсіанство, на ідеологію державного втручання в економіку.

Переглянути неокласичну теорію ринку намагалися і самі пред¬ставники неокласичної школи. Видатні теоретики-неокласики Л. Вальрас, А. Пігу, А. Хоутрі, К. Вікселл та інші також указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, особливо за нових умов, і вважали за необхідне доповнити її державним регу¬люванням.

Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економіч¬ної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методоло¬гії аналізу економічних явищ.

На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практи¬ку економічних досліджень, зв'язаних із використанням найріз¬номанітніших методів і підходів, що, починаючи з теорій послі¬довників рікардіанської школи та концепції загальної і часткової рівноваги, уможливлювали всебічне висвітлення закономірностей суспільно-економічного розвитку.

Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методо¬логічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв'язків та взаємовпливу елементів еко¬номічної системи. Адже економічні доктрини будь-якого спряму¬вання виходили з того, що втручання держави в економіку можливе лише у межах, окреслених приватною власністю на засоби вироб¬ництва, тому воно має базуватися на визначенні особливостей та за¬кономірностей функціонування ринкового організму, на розумінні того, що свідоме формування одного з елементів економічної сис¬теми спричинятиме відповідні зміни в усій системі.

У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики фор¬мулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що еко¬номічний цикл - суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредиту¬вання. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різному) розвиватимуть монетаристи та кейнсіанці.

Кейнсіанська ідея регулювання економіки також будувалась на знанні закономірностей розвитку ринкового механізму. Сама її ін¬терпретація як «теорії рівноваги за умов неповної зайнятості», тобто як одного з аспектів проблеми загальної рівноваги економічної сис¬теми, заперечує її несумісність з неокласичними підходами.

Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджува¬ти, що теоретичні постулати, які розробив іще Маршалл, залишаю¬ться актуальними, оскільки державне регулювання є тимчасовим і винятковим явищем, зумовленим «Великою депресією». Вони заяв¬ляли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави (як влас¬ника-монополіста) в економіку; наслідком як негативного впливу профспілок на процес формування заробітної плати і доходів, так і контролю великих монополій за ціноутворенням, що позбавило економіку можливості гнучко реагувати на ринкові обставини.

Водночас у межах неокласичної традиції виникає окремий на¬прямок, представники якого намагаються довести, що конкуренція притаманна також і монополістичній стадії розвитку економіки. Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд нео¬класичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового само-врегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.Інші неокласики закликали до відновлення економічних умов, за яких знову запрацює механізм вільної конкуренції, до розробки мо¬делей виходу з економічної кризи та економічного зростання, тим самим розширюючи предмет неокласичних досліджень: стрімко зростає різноманітність об'єктів дослідження, змінюються підходи до їх вивчення. У межах неокласичного напряму формулюються рі¬зноманітні ліберальні концепції суспільно-економічного розвитку, інколи настільки протилежні за змістом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип - орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів - об'єднує всі напрями і школи.