Економічна думка Середньовіччя

У своїх поглядах на торгівлю та торговий прибуток Фома Аквін¬ський виправдовував торгівлю з метою одержання продавцем торгового прибутку для забезпечення себе та своєї сім'ї засобами існу¬вання і використання його для доброчинних справ. Правомірним уважався прибуток і як плата за працю, коли продавець поліпшив якусь річ, і як відшкодування витрат на транспортування товарів. Якщо ж прибуток був єдиною метою торговця і, прагнучи його здо¬бути, торговець не гребував будь-якими засобами, то така торгівля проголошувалася заняттям ганебним.

Розмірковуючи про походження грошей, Фома Аквінський до¬тримувався думки, що вони виникли внаслідок домовленості між людьми. Їх призначення - полегшити справедливий обмін. При цьому поняття грошей та монети він не розрізняв. Визнаючи необ¬хідність грошей як засобу обігу, він розглядав їх і як міру вартості. «Монета, - писав Аквінат, - найповніша міра для матеріального життя в торгівлі та обороті», а водночас і «мірило в роботі». Фома Аквінський виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» грошей (монети). Він уважав, що останню може визначати держава і припускав можливість її незначного відхилення від «внутрішньої цінності», виступаючи проти псування монети.

Фома Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягу¬вати проценти, надаючи гроші в позичку, означало б продавати те, чого насправді не існує. Тут немає рівності, а тому нема і справед¬ливості. Оскільки гроші винайдено для обміну, «перший і головний результат користування грошима полягає в їх уживанні або витра¬ті». Через це несправедливо, крім повернення самих грошей, отри¬мувати ще й плату за користування ними. Водночас Аквінат пого¬джувався з тим, що процент можна розглядати як винагороду за ризик утратити позичені гроші та як своєрідне відшкодування втра¬чених доходів, котрі позичкодавець міг би мати, використавши по¬зичені комусь гроші у власних інтересах. Тим самим Фома Аквінсь¬кий займав компромісну позицію не тільки з питання торгового прибутку, а й процента.

Проблемі грошей було присвячено «Трактат про походження, природу, юридичну підставу та зміну грошей», написаний францу¬зьким ученим Школою Оремом (Оресмом) (бл. 1323 - 1382). У ньому висловлено думку, що гроші є штучним інструментом, який люди винайшли задля полегшення товарообміну. Золото та срібло стали грошима завдяки своїм природним властивостям. Спочатку вони були звичайними товарами і лише поступово набули ролі гро¬шових металів. Нікола Орем був противником псування монети, оскільки вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портре¬том. Він зазначав, що зміна ваги і цінності монет завдає збитку тор¬гівлі та кредиту, знецінює різні грошові доходи. Отже, заслугою Орема є спроба розкрити походження і суть грошей, закономірності грошового обігу.На економічну думку середньовічної Західної Європи помітно вплинули також різноманітні релігійні єресі. Єресі, як правило, були засобом прояву опозиційних настроїв певних соціальних верств. Не¬зважаючи на велику різноманітність єресей (вальденсів, апостоліків, катарів, альбігойців, лоллардів та ін.) та значні відмінності між ними всі вони так чи так завжди мали антифеодальну спрямованість, про¬повідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «єва¬нгельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували ба¬гатство та необмежену власність церкви тощо. Деякі єресі стали ідеологією повстань селян і міських низів, якими сповнено всю іс¬торію середньовіччя. Основними економічними вимогами повста¬лих завжди були повернення до общини, знищення соціальної та майнової нерівності, приватної власності, повернення захоплених общинних земель, скасування панщини, оброків, десятини тощо.

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя зв'язана з добою Київської Русі - першої держави на українській етнічній території. Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про економічні погляди тієї доби, є літописи, уго¬ди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського й церковного права тощо. Визначною пам'яткою соціально-економічної та полі¬тичної літератури доби Київської Русі є «Руська правда» - зведен¬ня законів давньоруського права XI-XII ст. Відомі 106 списків «Руської правди», які складено в XIII-XVIII ст. Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності дав¬ньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, за¬хищають право власності князів та феодальної знаті на землю і крі¬паків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення та ін. У них знайшла відображення організація князівської та боярської вотчини в XI ст., що грунтувалася на кріпа¬цькій і рабській праці. До речі, остання поступово поступалася про¬дуктивнішій праці людей залежних і кріпаків. За умов замкненості натурального господарства та нерозвиненості товарообміну товар¬но-грошові відносини в Київській Русі були дуже обмеженими, хоч у текстах «Руської правди» трапляються такі поняття, як «істоє», «рез», «отариця» і «купа», що означають позичені під процент гро¬ші; сам процент; ділянку землі та позичку, які закуп (смерд, що збі¬днів і потрапив у боргову кабалу до пана) отримує від хазяїна-землевласника. Трапляються також слова «товар», «торг» (ринок), «гостьба» (зовнішня торгівля) та інші економічні терміни. У цілому в «Руській правді» певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави.

Одним із головних писемних джерел для дослідження економіч¬ної думки доби Київської Русі є літописне зведення «Повість временних літ» - монументальний історіографічний і літературний документ початку XII ст., що належить перу ченця Печерського мо¬настиря Нестора. Хоча центральними у творі є питання політичної історії Русі, економічним і соціальним процесам та явищам надаєть¬ся важливого значення для пояснення історичних подій. У «Повісті временних літ» розглядаються джерела доходів Київської держави: