Економічна думка Середньовіччя

Економічна думка Середньовіччя

Після падіння Римської імперії (V ст.) починається так звана до¬ба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мис¬лення середньовічної людини мало теологічний характер. Економі¬чна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей про¬цес почався лише в період пізнього середньовіччя (XVI - XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви економічної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конк¬ретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економіч¬них процесів та явищ. У добу не лише раннього (V - Х ст.), а й на¬віть класичного середньовіччя (XI - XV ст.) так і не з'явилося жод¬них теоретичних творів з економічних питань. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юри¬дичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань.

Відмітна риса економічної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проблемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації сільського господарства як головної галузі економіки, ремесла й торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток економічної думки Близького Сходу справив іслам. У творах мусульманських авторів, зокрема в працях Ібн Хальдуна, визначного арабського ми¬слителя середньовіччя, часто висловлюються такі думки й мірку¬вання, що набагато випереджають свій час.

У літературі країн Західної Європи в добу раннього середньовіч¬чя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність лю¬дей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необ¬хідність ділитися майном з бідними; прагнення багатства визнається пороком, що не личить справжньому християнину. Проблеми общи¬ни знайшли відображення в «Салічній правді» (Салічному законі) - записі давнього звичаєвого права племені салічних франків. Запис було зроблено з розпорядження короля Хлодвіга (481 - 511), а зго¬дом доповнено й перероблено його наступниками. У ньому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відно¬син і виникнення майнової нерівності. Майнове розшарування дещо стримувалося переважанням спільної власності громади над правом володіння і користування окремих домогосподарств. «Салічна прав¬да» свідчить про поступове виникнення індивідуально-родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розме¬жовували поняття рухомого та нерухомого майна. Рухоме майно можна було віддавати у заставу і передавати у спадок найближчому з родичів. Крадіжки його каралися штрафами. Раби вважалися май¬ном пана, і тому за вбивство раба сторонньою людиною треба було сплатити господарю відповідну компенсацію. Щодо нерухомого майна, то існували численні різновиди індивідуальних прав на воло¬діння різноманітними видами його, хоч верховенство завжди визна¬валося за правом громади на всі земельні угіддя. Після занепаду Франкської держави (IX ст.) «Салічна правда» втратила своє прак¬тичне значення.

Інша пам'ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя «Капітулярій про вілли» (початок IX ст.) Карла Ве¬ликого (чи його сина - Людовіка Благочестивого) дає уявлення про організацію й управління вотчиною. Згідно з «Капітулярієм» вся зе¬мля вотчини була у власності її володаря (вотчинника), а більшість населення становили закріпачені селяни. У маєтку мали також жити «добрі майстри», що виробляли якусь ремісничу продукцію. Госпо¬дарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стя¬гувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.

Розвиток економічної думки класичного середньовіччя, як і в попередній період, відбувався під величезним впливом християн¬ської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський (Акві-нат) (1225/26 - 1274), якого вже 1323 p. було канонізовано, а його вчення 1879 p. було проголошено єдино істинною філософією ка¬толицизму. Основними творами Фоми Аквінського є «Сума проти язичників» та «Сума теології». У своїх поглядах на політичний і соціальний устрій суспільства він виступав за централізацію влади і визнавав соціальну ієрархію, оскільки поділ на стани «походить від Бога». Природну підставу станової ієрархії Аквінат бачив у по¬ділі праці. За його словами, «одні повинні обробляти ріллю, ін¬ші - зводити будинки, а частина людей, будучи вільною від люд¬ських клопотів, має присвятити себе духовній праці заради спасіння решти». Хоч відповідно до християнської доктрини Фома Аквінський уважав працю невід'ємним обов'язком віруючого, суто фізична, тяжка праця, на його думку, була «рабським заняттям». Приватну власність він розглядав як необхідний інститут людсько¬го життя.Будучи прихильником натурального господарства, яке могло забезпечити всіх необхідними продуктами, Аквінат, проте, визна¬вав, що в багатьох випадках просто неможливо обійтися без обмі¬ну. Тому він висловив свої міркування з проблем обміну, ці¬ни, торгівлі, торгового прибутку, грошей та ін. Так, він дав своє тлумачення «справедливої ціни». Обмін, на думку Фоми Аквінсь¬кого, має відбуватися без обману і заради спільної користі. Між продавцем та покупцем має бути «встановлено домовленість що¬до рівності речей». Ціна товару є справедливою тоді, коли вра¬ховується кількість праці, затраченої на його виробництво. «Про¬давати дорожче чи купувати річ дешевше, ніж вона коштує, само по собі недозволено і несправедливо». Але, з іншого боку, за¬вищення ціни виправдане, якщо така ціна не є звичайним обма¬ном і якщо покупець теж матиме користь. Тобто справедлива ці¬на, як уважав Аквінат, має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець від про¬дажу. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися до¬рожче, ніж коштує її власникові». Поряд з цим поняття «справед¬ливої ціни» у Фоми Аквінського мало й соціальне забарвлення, оскільки кожний повинен отримувати за свій продукт стільки, скільки необхідно, щоб він міг жити відповідно до місця, яке посі¬дає у становій ієрархії.